Страница 97 из 103
32
Поки Крі ще збирався кинутися на нас, я стрибнула вперед і націлилася на нього. Обхопила його руками й звалила з ніг. Більше не було жодних вагань, жодних торгів. Позаду себе я почула шипіння, але не була впевнена, це Віолет чи Кенна. Цієї миті Крі зі стогоном перекотився і своєю вагою притиснув мене до землі. У його очах спалахнула лють.
— Ах ти ж тупа стерво, — прогарчав він.
Здавалося, що казати щось у відповідь було марною тратою енергії. Я повернула голову ліворуч і побачила, що меч вислизнув у нього з руки. Миттю озирнулася й зауважила дерев’яне відро праворуч від себе. Я витягнулася, встигла схопити його й замахнулася ним так сильно, як лише могла. Потім щосили гепнула ним об голову Крі. Він застогнав і повалився набік, а я скористалася моментом, щоб потягнутися по меч. Та не встигла його дістати, як Крі знову схопив мене за волосся і потягнув назад. Він ударив мене по обличчю долонею так сильно, що я впала на землю, і від болю на очах виступили сльози.
Крі став переді мною і стер цівку крові в кутику рота. Я позадкувала на чотирьох, коли побачила, що він знову тримає меч Нуада. Спиною я вдарилася об ковадло перед горнилом. Жар від вогню вдарив у мене, і на лобі виступили краплі поту. Я озирнулася в пошуках якоїсь зброї, чогось, чим можна було б кинути в супротивника або використати задля свого захисту. Проте там нічого не було. Нічого, крім металевої стружки, що лежала на підлозі, або занадто важкого ковадла в мене за спиною. У відчаї я прислухалася до себе й спробувала пробудити свою магію. Сила й досі була в мені, гула в моїх венах і змушувала кров співати. Я глянула на Крі, коли він підійняв свій меч. І, як і під час бою між Діланом і Бо, я відчула потужну хвилю, що здіймалася всередині. Крі міг бути воїном, але я була банші. І, хай йому грець, з того мала бути якась користь.
Мої ноги тремтіли, та я піднялася й почула збоку брязкіт металу об метал. Не можна було ризикувати дивитися туди, бо Крі не відводив від мене очей. Він знову кинувся на мене, і я ледь встигла відскочити вбік. Меч дзенькнув по ковадлі, а Крі вишкірив зуби, розвертаючись, щоб знову стати обличчям до обличчя зі мною. Я відступила далі, спостерігаючи за кожним його рухом, за тим, як напружуються його м’язи, як кров стікає скронею, яку я розбила відром. Сантиметр за сантиметром я відступала, температура зростала. Піт стікав спиною, просякаючи те, що залишилося від мого джемпера після лози.
— Ти не втечеш, Зої, — прогарчав Крі.
Я була майже там, куди хотіла дістатися. Трохи далі праворуч. Сподіваюся, я справила враження достатньо слабкої, щоб він не побачив, що я планую зробити. Крі рубонув мене мечем, але я знову ухилилася.
Він був сильним, проте рухався повільніше за мене. Втім, як я згодом зрозуміла, у нього, як і в Ділана, рухи були непослідовними. У цьому бою не було жодних закономірностей, жодної схеми, яку я могла б розгледіти, щоб відреагувати відповідно. Була лише вбивча хіть, написана на спотвореному люттю обличчі Крі. Його бажання прибрати мене та Кенну зі свого шляху, щоб нарешті втілити в життя їхній з Віолет план.
Іще кілька кроків. Ще трохи далі...
Вогонь із печі був таким гарячим, що я ледве могла дихати. На лобі у Крі також блищав піт, коли він рухався з грацією хижака. Я спостерігала за кожним рухом його тіла. У моїх венах гула сила. Я розтиснула пальці, але напружила руки й злегка присіла.
— Що ти плануєш робити, банші? Ти не можеш битися. Будь-хто на захисті міг...
Він не помітив мого наближення. Щодуху я кинулася вперед. Але цього разу він був стійкішим і встояв, коли я спробувала збити його з ніг. Мої м’язи боліли, коли схопила й міцно стиснула його руку. Однак мої зусилля, здавалося, лише потішили його.
— Гарна спроба. Втім, ти слабка. І не контролюєш своєї магії.
Я зосередилася на силі, що вирувала всередині мене, як і тоді, коли була зв’язана. Тут була небезпека, яку потрібно усунути з дороги. Саме задля цього в мені народилася ця сила. Я бачила, коли хтось із мого оточення був приречений на смерть, і мала в собі силу, щоб запобігти цьому. Я зосередилася на цій думці, міцніше стиснувши руку Крі. Його очі розширилися, коли він, здавалося, відчув мою силу. Скориставшись його здивуванням, я вивільнила одну руку, підчепила його ногою поміж ніг і різко штовхнула.
Сила збила Крі, і він повалився у полум’я печі. Я відступила від нього, коли він видав болісний рев. Запах горілої плоті пронизував кузню. На моїх очах виступили сльози.
— Крі! — закричала Віолет.
Коли вона побігла до брата, я розвернулася. Мені треба було подбати про Кенну. Її руки й досі були зв’язані за спиною, але вона якось примудрилася розбити стілець на шматки, залишивши тільки ланцюги. Я поспішила до неї і похапцем перевірила, чи немає інших ушкоджень.
— Із тобою все добре? — прошепотіла я.
Вона спромоглася кивнути.
— Дякую, що прийшла. Ти не мусила цього робити.
— Звичайно, я мусила. Ти ж моя подруга, Кенно. Ми турбуємося одна про одну.
Вона виснажено всміхнулася мені. Я швидко обійшла її і почала знімати ланцюги із зап’ясть. Вони вже залишили на її засмаглій шкірі великі фіолетові синці, і їхній вигляд змусив мене відчути ще більшу злість. Коли руки Кенни звільнилися, я стала поруч із нею.
— Біжи поклич на допомогу.
Вона рішуче похитала головою.
— Нізащо.
Коли Кенна говорила, я побачила, що її ікла подовжилися. Видавалося, що вона готова знову зіткнутися з Крі та Віолет. Я глянула на горнило, де зігнувшись стояв Крі. Тканина його сорочки була обгорілою, а волосся прилипло до голови, плоть на черепі виблискувала червоно-чорними плямами. Віолет дивилася на мене з такою ненавистю, що я злякалася. Крі щось прошепотів їй, і вона кивнула.
Раптом здійняла руки догори долонями й пробурмотіла ще одне заклинання.
Вікна з нашого боку розбилися, і нас накрило уламками. Ми з Кенною прикрилися руками, а спів Віолет ставав усе гучнішим і потужнішим. Рослини вростали в кузню, звиваючись підлогою, ніби шукаючи чогось або когось. Усе більше лоз повзло до нас, так багато, що шибки вилазили з рам. Стінами побігли тріщини і почувся зловісний тріск. Дрібні шматки стін падали на землю, а зі стелі сипався пил. Віолет посилала стільки магії, що кузня ось-ось мала розвалитися.
— Треба забиратися звідси! — гукнула я, перекрикуючи гуркіт.
— Але тоді вони втечуть, — крикнула Кенна.