Страница 94 из 103
31
Була четверта ранку, коли я неслася кампусом до кузні. Оскільки Віолет забрала мій мобільний телефон, я не могла нікого набрати, а бігти до головного корпусу, щоб попередити викладачів, видавалося мені марною тратою часу. Віолет недвозначно дала зрозуміти, що вона зробить із Кенною, і я не хотіла ризикувати, запізнившись бодай на секунду.
Я не була впевнена, як краще вчинити, але вирішила скористатися заднім входом, який нам показав Рафаель. Отож обережно прокралася вздовж паркану й прослизнула в невелику щілину відразу за кузнею. Якусь мить я спостерігала за заднім входом, але нікого не побачила. Підбігла туди так швидко, як лише могла, вхопилася за ручку дверей і повернула її. Двері відчинилися, і я зітхнула з полегшенням.
До моїх вух долетіли приглушені голоси. Я заклякла, коли впізнала голос Віолет. Тоді тихо прослизнула в кімнату й зачинила задні двері. Потім повільно поповзла через задню частину кузні. Притиснулася до стіни і прислухалася, моє серце шалено калатало.
— Думаєш, ти така розумна? — запитала Віолет.
Почувся приглушений стогін.
— Я й гадки не маю, про що ти говориш.
У мене серце вискакувало з грудей: це був голос Кенни.
— Не прикидайся, я точно знаю, що ви із Зої запланували.
— Нічого ми не планували! Я навіть близько не уявляю, що ти вигадала у своїй крихітній пташиній голівці, але ми не маємо до цього жодного стосунку.
Моя колишня найкраща подруга видала регіт, який здавався мені абсолютно чужим. Вона здавалася майже одержимою. Мені стало цікаво, чи була я надто засліплена, щоб зрозуміти, що насправді відбувається у неї всередині, чи вона просто влаштувала для мене дуже гарну виставу.
— Кому ти про це розказала? — прошипіла Віолет цієї миті.
Кенна випустила здавлений крик, і мені довелося докласти зусиль, щоб не побігти до неї тієї ж миті. Я відчайдушно озирнулася, шукаючи будь-що, що зійшло б за зброю. Як-не-як я була в кузні. У вузькому коридорі вздовж стін стояло кілька дерев’яних ящиків. Я крадькома нахилилася над першим і стрималася, щоб не зітхнути з розчарування. Усередині були тільки залишки різних металів. Між двома ящиками знайшла кочергу, яку могла використати як зброю. Я витягнула її та міцно стиснула обома руками. Потім навшпиньки пройшла решту коридору.
— Я нікому не казала. Клянуся, — просто підтвердила Кенна, і я скривилася.
Віолет зачитала повідомлення, яке мені написала Кенна.
— Ти маленька брехухо, — почувся шепіт. — Я забрала це в Зої, перш ніж прийти сюди.
Кенна задихалася.
— Що ти з нею зробила?
Віолет зверхньо пирхнула.
— Смішно, що за декілька тижнів ви стали такими чудовими подругами. Ти справді думаєш, що Зої й далі тусуватиметься з такими нездарами, як ти?
Я стиснула кочергу обома руками. Потім схилилася вперед і зазирнула за ріг. Я зціпила зуби, коли побачила свою сусідку по кімнаті, її руки були прив’язані до спинки стільця важким залізним ланцюгом. Віолет стояла спиною до мене, а Кенна була перед нею, так що я могла бачити її обличчя. Я спробувала зробити так, щоб вона мене помітила, підняла ліву руку й помахала нею. Кенна кліпнула. Коли вона мене помітила, її очі розширилися. Від вигляду синців на її обличчі мені аж подих перехопило. Я помахала рукою, щоб вона відвернула увагу Віолет, аби я тим часом змогла якось звільнити її. Я не була впевнена, чи Кенна зрозуміла, але швидко відвела погляд і знову перевела його на Віолет.
— Зої краща людина, ніж коли-небудь будеш ти, — нарешті сказала Кенна.
— Замовкни, проклята!
Віолет ходила туди-сюди перед ковадлом. Схоже було, що вона повільно, але невпинно втрачає контроль над ситуацією. Я не могла сказати, добре це чи погано. Якби вона стала необережною, мої шанси звільнити Кенну були б кращими. Я шукала способу дістатися до подруги якомога непомітніше. Кенна була зв’язана перед ковадлом у головній частині кузні, площа перед нею була заставлена незліченною кількістю інструментів і кількома невеликими верстаками.
Якщо діятиму розумно, то зможу прокрастися праворуч за верстаками і стелажами, щоб дістатися до неї. Залишалося тільки запитання, чи зможу я за допомогою магії зламати залізний ланцюг, як зробила це з лозою. Що ж, стане зрозуміло, коли дістануся туди. Крок за кроком.
— Я не мовчатиму, — прошипіла Кенна. — Ти така підступна. Що з тобою не так? Як могла так зрадити свою подругу? І насамперед: як... як могла так вчинити з Фінном?
Віолет розвернулася до неї обличчям.
— Для тебе краще було б тримати рот на замку, щоб уся ця історія ніколи не вийшла назовні. Тепер мені доведеться розгрібати і цей безлад.
Я присіла й обережно зайшла за ріг, сподіваючись, що Кенні вдасться відволікти Віолет настільки, що вона стане неуважною і не помічатиме нічого навколо себе.
— Мене вражає, що вбивство студента ти називаєш безладом. Це лише свідчить про те, як мало ти шкодуєш.
Віолет наблизилася до Кенни.
— Ти гадки не маєш, про що говориш!
Я сховалася за другим верстаком. На чолі в мене виступили краплі поту. Що ближче я підходила, то сильніший дискомфорт відчувала. У животі забурчало, а нудота підступила так раптово і з такою силою, що аж у голові запаморочилося. Що частіше це траплялося, то краще я могла це визначити. Це було попередженням моєї магії, сигнал про те, що мені слід звернути увагу й бути напоготові. Віолет планувала вбити Кенну. Вона не мала наміру робити це зараз, інакше мене б неодмінно переслідувало чергове видіння, але в її намірах не було жодних сумнівів. Інакше моя інтуїція не проявлялася б так сильно.
— Ти навіть не уявляєш, що для мене означав Фінн, — надломленим голосом прошепотіла Кенна.
— Я чудово це знаю. І тобі відомо, що він любив тебе. Принаймні поки не зустрів мене.
— Ми не були закоханими, — тепер Кенна загарчала. — Ми були друзями.
Краєм ока я побачила, як Віолет зробила рух рукою.
— Чесно кажучи, мені байдуже, що між вами було. Усе, що мене хвилювало, — це щоб Фінн замовк.
— Про копію меча Нуада, яку ти зробила?
Віолет тільки пирхнула. Я була майже готова. До Кенни залишалося десь два з половиною метри. Я ковзнула вперед на колінах, гадаючи, чи зможу просунути кочергу під залізні ланцюги, щоб порвати їх, коли позаду мене почувся слабкий звук. Перш ніж я встигла обернутися, хтось схопив мене за волосся і смикнув назад.
— Хто тут у нас? — почувся знайомий голос.