Страница 93 из 103
На цій думці мене наче наскрізь пронизала блискавка. Тягар у грудях полегшав, ними розійшлося легке тріпотіння, що переросло в потужну вібрацію, яка змусила мою душу співати.
Магія, зрозуміла я. Це моя магія.
І моя магія не була прокляттям. Вона була блискучою та потужною, і вона, чорт забирай, допоможе мені вибратися звідси.
Зараз усе дуже відрізнялося від попередніх разів. Вона не була холодною, загрозливою чи страшною. Навпаки. Магія, що огорнула мене з голови до п’ят, була теплою та золотистою. Вона кликала мене, пронизувала кожну клітину мого тіла та розвіювала заціпеніння, яке тримало мене у своїх лабетах. Сльози проступили на моїх очах, коли я зрозуміла, наскільки прекрасною була ця сила і що мені більше не потрібно її боятися.
Я розплющила очі. Потім зціпила зуби, зібрала всю свою силу, стиснула руки в кулаки й знову смикнула за пута. Колючки глибше впивалися в шкіру, і я застогнала від болю. Але не здалася. Смикнула ще раз — і перша лоза відірвалася. Вона безцільно закрутилася в повітрі, знову тягнучись до мене і ледь не зачепивши моє обличчя. Я відхилила голову вбік і з шипінням вдихнула. Сила гула всередині мене, і я вітала її, дозволяючи розгорятися. Я рвонула за лози востаннє й нарешті звільнилася. Рослини видали дивний вереск, який задзвенів у моїх вухах. Я відступала на чотирьох, усе далі й далі, аж поки вдарилася спиною об двері. Насилу підвелася й, хитаючись, позадкувала, коли рослини знову зашипіли. Тоді я розвернулася й побігла рятувати Кенну.