Страница 89 из 103
29
Минула, здається, ціла вічність, поки ми повернулися до гуртожитку. Найважче було затягнути Ділана крізь вікно туалету, через яке ми з Кенною вислизнули після настання комендантської години. Поки вона зустрічалася з Мерфі, щоб дізнатися, чи зміг він щось вивідати як крук, я латала Ділана. Коли ми піднялися на другий поверх, я зітхнула з полегшенням. Мені довелося допомогти йому відімкнути двері, бо він і досі ледь втримував рівновагу. Йому справді добряче дісталося.
— Де у тебе ванна? — запитала я.
Він показав праворуч, і я попрямувала до дверей разом із ним. Знадобилася мить, щоб намацати вимикач. Ділан примружив очі, ніби відблиски світла завдавали йому додаткового болю. Я допомогла йому сісти. Потім схопила сумку й дістала маленьку косметичку, в яку склала пластирі, мазі, непотрібні зараз, гумки для волосся і бальзам для губ.
Я розкрутила шарф, який зав’язала навколо голови Ділана, й повільно зняла його. Потім набрала теплої води в умивальник і взяла дві ганчірки із шафки під ним.
Намочила одну з них, потім повернулася до Ділана й почала промивати рану. Він голосно вдихав, а я зосередилася на своєму завданні. Я не допускала жодних інших думок. Інакше просто втратила б свідомість.
— Зої, — тихо сказав Ділан, але я проігнорувала його.
Він, мабуть, хотів поговорити зі мною про те, що сталося після бою. Упевнена, всі, хто був там, чули, що Бо порвав зі мною, і це поширилося, як пожежа.
Я промивала рану Ділана, цього разу трохи сильніше. Він здригався від моїх дотиків.
— Навіть цілитель Шиган ніжніший, — ледь чутно пробурмотів Парк.
— Кров уже присохла й прилипла до твого волосся, — відповіла я, але водночас намагалася обробляти рану обережніше.
Він тільки бурчав, а я далі витирала найгірші рани. Потім поклала ганчірку на умивальник і нахилилася, щоб ближче розглянути рвану рану. Та сильно кровоточила, але, придивившись, я зрозуміла, що вона не надто глибока. Хотілося прикласти руку до шкіри і сказати м’які, мелодійні слова, які завжди бурмотіла моя мама, коли зцілювала. Ще одна втрата, яку я оплакувала. Ще одне розчарування в моєму паскудному житті. У грудях усе стиснулося.
Я відштовхнула це почуття і зосередилася на завданні, що стояло переді мною.
— Знімай сорочку.
Ділан моргнув, дивлячись на мене.
— Зазвичай перед таким проханням я отримую зовсім інші сигнали.
Я закотила очі.
— Тебе також вдарили в плече, груди і руку, Я хотіла б оглянути ушкодження.
Ділан завагався. За декілька секунд він погодився, і я помітила, наскільки млявими були його рухи. Потім він сів переді мною, оголивши груди. Його м’язи були жилавими, а статура свідчила про те, як багато він тренувався. Це було видно з опуклостей на його руках, животі та плечах, і моє серце забилося. Я швидко перевела увагу на його поранення. Спочатку оглянула поріз на руці трохи вище від ліктя й промила його. Далі подивилася на плече, промила й цю рану і, нарешті, оглянула довгий поріз на грудях. Зауважила кілька коротких шрамів, що тягнулися під порізом, наче хтось раніше завдавав йому там ударів ножем. Я важко ковтнула й продовжила свою роботу. Ділан, здавалося, затамував подих, коли я очищала поріз.
— Зої, — сказав він таким тоном, який натякав на бажання поговорити.
Я не відповіла, натомість узяла цілющу мазь, яку ми приготували на заняттях із цілителем Шиганом трохи давніше і яку я завжди носила із собою в сумці. Я обережно почала змащувати маззю його руку, а тоді плече.
— Ти врятувала мені життя там, нагорі.
Я змастила маззю довгий поріз на Діланових грудях.
— Проте ти одна з найгірших бійців, яких я коли-небудь бачив, — мовив він, і я підвела погляд.
У його очах промайнуло щось схоже на тріумф. Я знову швидко перевела погляд на рану. У мене в грудях усе й досі було затягнуто у вузол і давало доволі неприємні відчуття.
— Бо назвав мій дар прокляттям.
Хриплим голосом я повторила те, що він закинув мені. Мабуть, пам’ятатиму це завжди.
— Якби не твій дар, мене, мабуть, не було б серед живих.
У темних очах Ділана — лише щирість. Але голос Бо й досі відлунював у моїй голові. Та не тільки це. Той факт, що він зайшов так далеко, що насправді хотів убити Ділана, глибоко вразив мене. Я зовсім не впізнавала його. Він ніколи не був таким. У моїх очах Бо був одним із найніжніших, наймиліших, кого я зустрічала. Ми знали одне одного все життя, і я не могла повірити, що він більше не буде його частиною. Водночас відчула, як мої груди стискає почуття провини. Кілька тижнів тому я усвідомила, що між нами щось відбулося і що все вже не так, як раніше. Попри те, я трималася за нього, хоча могла б учинити так, як він. Я мала випередити його. Однак була така дурна.
Мої пальці на грудях Ділана почали тремтіти. На очі навернулися сльози, і я кілька разів моргнула.
— Він був твоїм першим хлопцем, так?
Я кивнула.
— Буде ще багато інших.
Я витерла кутики очей рукавом джемпера.
— Цілий натовп чоловіків чи жінок. У тебе буде справжній гарем.
Сумна посмішка смикнула кутики мого рота, коли я повернулася до рани на лобі Ділана.
— Ти був колись закоханий? — запитала я напруженим голосом.
Його погляд затримався на моєму обличчі. Він вагався. Зрештою повільно кивнув.
— Як ти почувався, коли все розпалося?
— Не було нічого, що могло б розпастися. Я взагалі не допускав, щоб із того щось вийшло.
Я зітхнула.
— Інколи розмовляти з тобою — це як говорити з каменем. Може, я й нікудишній боєць, а ти зовсім не вмієш заспокоювати інших.
Ділан глибоко зітхнув. Потім раптом обійняв мене за талію і потягнув до себе, від чого я спіткнулася між його ногами й наполовину впала на нього. Він повільно провів рукою по моїй спині.
— Краще? — тихо запитав він.
Похитавши головою, я подивилася на його темне волосся. Я була трохи вище за нього, мої руки лежали в нього на плечах, а він міцно тримав мене. На мить віддалася його обіймам і затишку, який він мені подарував.