Страница 88 из 103
— Я не хочу удостоювати це безглузде твердження відповіддю, але саме Ділан лежить на землі, стікаючи кров’ю, а не ти. У своєму видінні я бачила його смерть, а не твою.
Бо подивився на мене, хитаючи головою. Потім відвернувся, але за секунду повернувся назад, піднявши палець.
— Я тебе зовсім не впізнаю. Раніше ти мене привітала б. Щоразу, коли я проводив тренувальні бої, ти раділа за мене, а не читала проповіді.
— Це не був тренувальний бій! Ти щойно ледь не вбив людину й намагаєшся втовкмачити мені, що це абсолютно нормально.
— Мабуть, тепер у нас різні погляди.
Бо потер потилицю.
— Я маю на увазі, що за останні кілька тижнів уже стало зрозуміло, що ми більше не йдемо одним шляхом.
Я приголомшено витріщилася на нього.
— Перепрошую?
— Ти знаєш, що я маю на увазі.
— Не знаю, тож не соромся, пояснюй.
— Ненавиджу, коли ти прикидаєшся дурепою, — його голос був крижаним і вразив мене просто в серце.
— Мені здається, що ти мені не віриш. Ти ставиш під сумнів мою магію і нещодавно навіть назвав її дурнуватою, як щойно назвав і мене. Я відчуваю, що недостатньо хороша для тебе і не дотягую до твоїх стандартів.
Тепер він насупив брови.
— Не перекручуй моїх слів. Я просто вважаю, що нам потрібно втрутитися, поки все не вийшло з-під контролю.
Його слова відлунювали в моїй голові.
— То ти хочеш розірвати стосунки?
— Я не хочу, щоб ми продовжували в тому ж дусі, поки не закінчимо школу, потім буде складніше підвести риску під цим, — його голос звучав гарячково, наче йому було важко вимовити ці слова.
— А зараз тобі легко? — у мене також був напружений голос.
— Ні, але це найрозумніше рішення. І... Я сумую за тим, що було між нами. Все, про що ми мріяли, вже неможливо. Уяви собі, що ми зробили б усе те лайно, про яке мріяли наші батьки. Одружитися, створити сім’ю... А якщо наші діти успадкують твою магію? Цей дар — радше прокляття, а не благословення. Я не побажав би такого навіть найлютішому ворогові.
З таким самим успіхом Бо міг би взяти ніж і кілька разів встромити його мені між ребра — боліло не менше. На очі навернулися сльози, і я з усієї сили відганяла їх. Я вп'ялася нігтями в долоні й стримувала біль. Він пронизував, руйнуючи те, що від мене залишилося.
Бо потягнувся до моєї руки й ніжно стиснув її. Здалося, що він знущається з мене.
— Не займай мене! — хрипко прошепотіла я.
Він відпустив мою руку.
— Я просто думаю про довгострокову перспективу. Як мене завжди вчили.
Я беззвучно розсміялася.
— Мене також чогось вчили, але не вчили поводитися як мудак.
Його щелепні м’язи напружилися.
— Я не повинен це терпіти.
— 0, ще й як повинен. Ти ж дочекатися не міг, щоб затягнути мене в ліжко, але щойно прокинулася моя магія і я сказала, що ти поводишся як маніяк, ти кидаєш мене?
— А що ти хочеш, щоб я зробив? — випалив він у відповідь.
Я задумливо постукала пальцем по підборіддю.
— Не знаю. Може, поборовся б за наші стосунки? Щоб разом знайти рішення?
— Ти банші, Зої, — він вимовив ці слова майже ніжно. — Цю проблему неможливо подолати.
Уперше я відчула потребу добряче комусь зацідити з правої. Нелюдським зусиллям намагалася загасити злість і біль. Те, як він стояв там, ледь не вбивши людину, і врізав ці слова мені в голову, з таким дурнуватим виразом обличчя, ніби я завдала йому болю, хоча насправді все було навпаки.
— Маєш рацію. Триматися за них було дурною ідеєю, — на жаль, мій тремтливий голос видав мої справжні почуття.
— Зої, перестань. Я не хотів завдати тобі болю, просто намагаюся бути чесним.
— Та пішов ти.
На цих словах я його покинула. Я швидко кліпала, щоб позбутися сліз, які зібралися в очах. Але не бачила сенсу давати йому та іншим присутнім задоволення бачити, як я плачу, коли рештки мого колишнього життя щойно знищили.