Страница 87 из 103
Смолоскипи тьмяно спалахнули, і я потроху змогла розгледіти їх обох. Відтак зі свистом вдихнула.
Ділан стояв позаду Бо, поклавши одну руку йому на шию, очі женця були наповнені чорнотою смертоносної магії, в другій руці він підняв меч. Я приглушено скрикнула. Чорний погляд Ділана на мить зупинився на мені. Бо блискавично скористався своїм шансом, відкинув голову назад і вдарив нею Ділана. Той похитнувся і відступив назад.
Бо переніс свою вагу, смикнув руку Ділана вниз і звільнився від захвату. Потім він усміхнувся, підняв меч і вдарив Ділана в груди. Той випустив болісний звук, який пройшов крізь мене. Здавалося, він боровся із запамороченням і замахнувся мечем на Бо, який ухилився і знову атакував, комбінуючи кілька ударів. Цього разу він влучив Діланові в плече. Сорочка тепер була розірвана в кількох місцях, і на сірій тканині з’явилися темні плями. Моє серце билося щораз швидше.
Ділан завдав іще одного удару, який Бо парирував, і простягнув руку, наче хотів пробудити свою магію. Але Бо зрозумів, що в цьому його сила, і не дозволив цьому повторитися. Він кинувся на Ділана, піднявши меч в одній руці. Ділан був надто розгубленим, щоб побачити справжню атаку Бо. Той вдарив його кулаком в обличчя, так само, як зробив це з Ронаном. Суперник знову похитнувся. Тепер Бо вдарив його руків’ям меча по голові. Ділан більше не рухався. Але Бо знову підняв меч, і щось в атмосфері змінилося.
Ліс і все навколо втратило свої контури. Час, здавалося, тягнувся повільніше. Я могла лише дивитися на Ділана, який задумливо повернув голову до мене, і в його очах було мовчазне благання. З його грудей стирчав меч, а з рани безперервно сочилася кров. Його обличчя ставало дедалі блідішим, поки не стало зовсім блідим і неживим. Він моргнув іще раз... а потім перестав рухатися.
Я ахнула, коли все навколо мене знову матеріалізувалося. Бо підняв свій меч, його обличчя спотворилося від гніву. Тоді не зовсім розуміла, що відбувається. У горлі накопичився тиск, який вирвався потужною хвилею, і, не усвідомлюючи цього, я з криком кинулася вперед.
Крізь безліч смолоскипів, поки не опинилася в бойовому рингу й кинулася на Бо. Сила удару відкинула його від Ділана на землю. Бо вдарив мене й відштовхнув від себе. Я боляче приземлилася на коліна й відчула, як вони подряпалися, але мене це не турбувало. Я покрутилася, шукаючи будь-яку зброю, яку могла б використати, але не знайшла нічого, крім каменя завбільшки з кулак. Схопила його і повернулася до Бо. На той час він уже піднявся і тримав свій меч, готовий до нападу, хоча Ділан уже лежав непритомний на землі. Я кинулася вперед, стала між ними та підняла руку з каменем догори.
— Ти вже виграв бій, Бо. Якщо продовжиш, то вб’єш його!
Бо кліпнув. На його обличчі застигло розгублення. Він подивився на мене так, ніби тільки зараз зрозумів, що я стою перед ним. Потім упустив меч на землю. Джорджина ступила в коло й підняла Бо на ноги. Вона потягнула його руку вгору.
— Магвайр знову захистив свій титул!
Натовп почав аплодувати. Я з недовірою дивилася на людей, які стояли в колі навколо нас і, здавалося, не усвідомлювали серйозності ситуації. Якби я не втрутилася, Бо вбив би Ділана. Я відчула це в глибині душі. Я бачила смерть Ділана, і це видіння й досі вражало мене до глибини душі.
У паніці я поповзла по холодній землі до Ділана. Схилилася над ним і затамувала подих. Легкий вітерець торкнувся моєї щоки. Він був просто непритомним. Хитаючись, я відкинулася назад й оглянула його рани. У нього текла кров з лівої руки, був довгий поріз на грудях і ще один на правому плечі. На лобі, біля скроні, рвана рана від удару руків’ям меча, з якої сочилася кров.
Я тихо вилаялася, тремтячими руками зняла із шиї шарф і притиснула його до рани. Біля мене хтось присів.
— Що це в біса було?
Я повернулася до Кенни й, затамувавши подих, подивилася на неї.
— Він ледь не вбив його.
Кенна видавалася такою ж розгубленою, як і я. Повернувши голову, я побачила, що Бо святкує з Ронаном, Дарраґом і ще кількома людьми. Потім мій погляд зупинився на Крі, який ходив навколо і збирав гроші зі ставок.
Ділан заворушився під моїми руками. Він розплющив очі й повільно сів. З його вуст вирвався болісний стогін. Я досі притискала шарф до рани на його лобі. Він смикнувся, і моя рука зісковзнула. Кров одразу ж почала стікати його лобом і потрапила в око, й Ділан вилаявся.
— Притискай до рани, — сказала я, підводячись із землі.
Мої коліна кровоточили, штани були порвані, а шкіра горіла. Я стерла бруд з ніг, здригнувшись від короткого болю. Потім, зціпивши зуби, рушила до Бо та його прихильників. Він сховав меч назад у піхви на поясі, і хтось подав йому воду та рушник.
— Що, хай йому, з тобою не так? — гримнула я на нього.
Бо повернувся до мене з майже здивованим виглядом.
— Привіт, мала.
Я лише похитала головою, швидко глянувши на Ронана, Орлу, Джорджину та Дарраґа, перш ніж повернутися до нього.
— Ми можемо з тобою поговорити? Наодинці.
Ронан хмикнув і штовхнув ліктем Дарраґа в бік, а Орла повернулася до Джорджини та щось прошепотіла їй. Я намагалася не звертати на це уваги.
Бо коротко кивнув друзям. Потім він ішов за мною, поки ми не опинилися трохи осторонь між двох дерев.
— Бо, я відчула, що ти хочеш заколоти Ділана мечем, — сказала я впевнено.
Він насупився.
— Що за нісенітниці?
— Ти знаєш, у чому суть моєї магії. Я відчуваю, коли хтось поруч зі мною приречений на смерть. Так було, коли ми поцілувалися на вечірці у Крі.
Він звів брови.
— Ти відчула, що я хочу когось убити? Тому так швидко втекла?
Я кивнула. Він мав нахабство тихо засміятися, але не відповів. Я обережно наблизилася до нього.
— Будь ласка, скажи мені, що відбувається. Чому ти такий? — наполегливо запитала я.
Він рвучко підвів голову.
— Я? То не я дивний, Зої.
— Що це означає?
— Це означає, що я щойно виграв бій і не маю бажання сперечатися. Чого ти від мене хочеш?
— Я хочу, щоб ти сказав мені, чому хотів убити Ділана. Він тобі нічого не зробив.
Обличчя Бо впритул наблизилося до мого.
— Ти не бачила тих образів, які він породжував у мене в голові.
— То розкажи, — на мою думку, не було жодних образів, які виправдовували б холоднокровне вбивство.
— Він грав на моїх страхах. Я мусив показати йому, що зі мною не можна так поводитися.
— Не можна бігати й різати людей навмання, — прошипіла я.
Він подивився на мене, піднявши брову.
— Ти, здається, більше переймаєшся ним, аніж мною.