Страница 86 из 103
28
— Перепрошую, — глухо пробурмотів хтось.
Я обернулася й побачила Кенну в ряду позаду себе. Я потягнулася до неї і схопила її за руку. Потім потягнула до себе. Вона відкинула один зі своїх локонів із чола і мала захеканий вигляд.
— Ну? — схвильовано прошепотіла я.
Вона похитала головою.
— Нічого. З мого боку рингу ніхто не мав блискучого меча з кристалом у руків’ї.
Мене охопило розчарування.
— Я була переконана, що ми його знайдемо, — прошепотіла я у відповідь.
— Я теж.
Кенна була засмученою. Що, як ми помилялися, і Фінн насправді не зробив меча? Ми зрозуміли: багато з того, що ми знали до цього часу, ґрунтувалося на припущеннях. З іншого боку, все це здавалося таким логічним.
— Ми щось знайдемо, Кенно. Не падай духом, — сказала я.
Вона сумно всміхнулася мені, але не встигла нічого відповісти, бо заговорила учениця попереду нас.
— На кого ти поставив? — запитала вона, звертаючись до свого приятеля.
— На Парка, аутсайдера, звісно.
— Справді? Він ж не виграє. Ти хоч раз бачив Магвайра на тренуваннях? Він завжди тримається в захисті й однаково сильніший за Мулліґана.
Її супутник пирснув.
— Фігня. Паркові достатньо використати свою магію, і Магвайр скиглитиме, як щеня.
Від його слів у мене серце вискочило з грудей. Я відчувала, який страх може вселити смертельна магія Ділана. І я точно не хотіла цього для Бо.
— Ти ж не віриш, що Парк нападе на душу Магвайра? — скептично запитала дівчина.
— Один хибний рух Магвайра — і все, його душі кінець.
Я заціпеніла. Тепер Кенна ніжно стискала мою руку.
— Це лише слова, Зої. Я не вірю, що Ділан якось зашкодить душі Бо.
Я повільно кивнула і знову подивилася вперед. Кенна нахилилася ближче до мене й стишила голос.
— Але тобі не здається дивним, що твій дар активувався, коли ти поцілувала Бо, і привів тебе до Ділана, а тепер вони б’ються один з одним?
Вона мала рацію. Якщо мені й варто було про когось хвилюватися, то, мабуть, про Ділана. Але, зважаючи на те, як Бо бився раніше, він був налаштований на чесну боротьбу.
— Я не впевнена, що небезпека йде від Бо. Він навіть викинув свій меч, коли бився з Ронаном, після того як обеззброїв його, — прошепотіла я у відповідь.
— Приготуйтеся до грандіозного фіналу! — голосно вигукнула Джорджина, опустивши руки, хлопець позаду неї знову випустив струмінь полум’я як стартовий сигнал, і водночас спалахнуло полум’я від смолоскипів у бойовому рингу.
Я затамувала подих, коли Бо і Ділан почали кружляти один навколо одного. Ділан був вищим за Бо, але менш тренованим. Він також тримав у руці короткий меч, схожий радше на тренувальну зброю, бо був дуже побитим. Я подумала, чи не вкрав він його з вітрини в холі.
Рухи Бо здавалися менш обережними, ніж у Ділана. Сильний і впевнений, він крокував по колу, здійнявши меч в одній руці, друга також була піднята. Ділан натомість обережно переставляв ноги, на його обличчі проглядалася пильність, ніби очікував нападу будь-якої миті. І він мав рацію.
Бо кинувся вперед так швидко, що я ледве встигла розгледіти його неозброєним оком. Натовп здивовано зойкнув, коли Бо вдарив Ділана мечем по руці. Ділан відступив назад, висмикнув свій меч і парирував наступний удар, пролунав скрегіт металу. Від удару Ділан посунувся, його черевики залишили сліди на землі. Ділан зціпив зуби, а Бо всміхався майже переможно. Він видавався вищим за Ділана, і це було саме те, що він випромінював у той момент. Ділан втримався на ногах і смикнув меч убік, після чого Бо відскочив назад. Вони знову кружляли один навколо одного. І знову Бо атакував першим. Однак цього разу Ділан передбачив, що це станеться, одним швидким рухом він ухилився і опинився збоку від Бо. Тоді вдарив супротивника в скроню.
Бо роздратовано закліпав очима й потрусив головою. Кілька секунд він так простояв, а в натовпі пролунав здивований гомін.
Я нахилилася вперед і спробувала зрозуміти, що відбулося. Збагнула: це була іскра темної магії. Морок, який уже виходив від Ділана в бібліотеці вдень, можна було відчути й зараз. Здавалося, холод оточував бойовий ринг, і в мене шкірою пробігли мурашки.
— Нічого не заборонено, все дозволено, — пробурмотіла Кенна поруч зі мною. — Він використав свою магію проти Бо.
Очі Бо розширилися, коли він розвернувся до Ділана й знову підняв меч.
— Ах ти ж мудло, — прогарчав Бо.
Потім він напав знову, ще агресивніше і швидше, ніж раніше. Знову й знову завдавав ударів Діланові, який поступово розпізнавав закономірність в атаках Бо і контратакував, поки не парирував майже кожну. Я зрозуміла, що він шукає слабке місце. Прогалину в схемі Бо, яку можна було б використати, щоб переломити бій на свою користь. Але Бо не дозволяв цьому статися. Його рухи ставали дедалі потужнішими. Беручи до уваги сяйво на обличчі, його магія, здавалося, прокинулася. Він справді насолоджувався щоразу, коли їхні мечі схрещувалися. Раптом Ділан тіньовим рухом обійшов Бо навколо і знову вдарив рукою, цього разу в другу скроню.
Бо з ревінням розвернувся. Його наступний удар мечем пішов у нікуди, Ділан був уже з іншого боку і знову штовхнув Бо. У того з уст вирвалося гарчання, коли він спробував завдати ще одного удару Ділану, але той щоразу ухилявся.
— Ти вибрав непогані картинки, — сказав він між переривчастими вдихами. — На жаль, я бачу твої чари наскрізь, женцю.
Останнє слово Бо виплюнув як прокляття.
Мені стало погано в животі, коли він виконав маневр, підстрибнувши з мечем і завдавши зверху удару Ділану, якому цього разу не вдалося повністю ухилитися. Бо зловив його на талії, там, де розірвалася сорочка. Щось блиснуло у світлі смолоскипів, і я зглитнула, коли зрозуміла, що це була кров. Кенна поплескала мене по руці. Не усвідомлюючи цього, я стискала її руку.
— Може, почнеш битися по-справжньому, замість того щоб просто підкидати мені видіння в голову? — виплюнув Бо, і Ділан... Ділан посміхнувся.
Моєю спиною пробігли дрижаки.
— Як хочеш, — тихо сказав він.
Наступної миті смолоскипи згасли, і ліс занурився в непроглядну темряву. Почулися вигуки, хтось наштовхнувся на мене, і я несамовито закліпала очима, намагаючись звикнути до темряви.
Я почула дзижчання меча Бо, що розтинав повітря. На поверхні можна було розрізнити тіні. Мені здалося, що я можу розпізнати кроки Ділана, який ухилявся від ударів, а потім Бо підштовхував його все ближче і ближче до краю поля бою.
— Ось ти де, — здавалося, голос Ділана звучить з кількох боків.