Страница 82 из 103
— Тому що... тому що злочинець був на вечірці! — у розпачі застогнала я.
— Тому що язик злочинця застряг у тебе в горлі.
Я підняла подушку зліва від себе і вдарила Ділана нею. Він легко спіймав її.
— Бо не мав нічого спільного з Фінном, він замовляв зброю в Рафаеля, — сам мені про це сказав. А якби був причетним, я впевнена, що моя магія виявила б це раніше, а не дала б про себе знати лише сьогодні.
— Подумай іще, — спокійно відповів Ділан і поклав подушку назад на ліжко. — Чи були інші випадки, коли проявлялися симптоми?
— Ні, — твердо сказала я.
— Якісь розмови, коли ти відчувала нездужання або нудоту? — не здавався Ділан.
Так, були, але я не хотіла про це розповідати. Це було ще одне припущення, якого я просто не хотіла визнавати. Для мене й мови не могло бути про те, що Бо може бути причетним до цього. Втім, я не змогла відповісти на запитання Ділана. Що спонукало його до невпинних розпитувань.
— Ти не вважаєш, що він навмисно уникає тебе?
Я знову глянула Паркові в очі. Він, мабуть, знав відповідь на це запитання. Сам відкрив мені правду про те, що мої друзі часто уникали мене після пробудження магії.
— Ти знаєш, що мої друзі уникали мене. Але вони доклали зусиль. Я говорила і з Віолет, і з Бо про те, що не хочу, щоб між нами щось змінювалося, і вони прийняли це близько до серця, тому я й пішла на сьогоднішню вечірку. Це не міг бути він. Я відчуваю це в глибині душі, як і те, що це був не ти.
Ділана це не переконало, але він змирився.
— Я розповім Кенні та Мерфі про сьогоднішні події. У суботу ми разом підемо на бої і перевіримо, хто носить копію меча. Тоді ти побачиш, що Бо не винен, — додала я.
Ділан мав вигляд непереконаного, але все ж кивнув.
— Думаєш, ти зможеш до того часу запевняти Магвайра, що все нормально?
— Мені не потрібно його дурити. Я знаю, що він не має до цього жодного стосунку, — мій голос прозвучав різкіше, ніж хотілося.
На обличчі Ділана з’явилися сумніви. Раніше я бажала, щоб він більше не надівав свої обладунки. Тепер я майже жадала цього. Той факт, що він підозрював Бо, засмутив мене ще більше, ніж раніше. Я хотіла знову поговорити про щось більш невинне і відчайдушно шукала тему, аж тут мені щось спало на думку.
— Ти так поранився, готуючись до боїв? — запитала я.
Ще одне вагання. Ділан похитав головою. Я терпляче чекала, чи скаже іще щось, але він буквально викручувався, шукаючи відповіді, і якось неприємно було на це дивитися.
— Усе гаразд. Тобі не обов’язково розповідати мені все, — швидко сказала я.
— Може, колись.
— Що ж, нехай буде колись.
У кутиках мого рота з’явилася невпевнена усмішка. Ділан мав такий вигляд, ніби хотів повернути її, але щось його зупинило. Можливо, він задумався про те, що пошкодило йому шию. Я спробувала придушити свою цікавість і зосередилася на найважливішому.
— За жодних обставин тобі не можна брати участь у боях, — сказала я якомога м’якше.
Я знала, як реагую, коли хтось вказує мені, що робити, і чомусь здавалося, що в Парка схоже ставлення.
— У мене немає іншого вибору, — відповів він.
Я глянула на нього, насупившись.
— Чому?
— Бо я готувався до цього кілька тижнів і вперше беру участь. Багато людей поставили великі гроші на те, що я надеру дупу твоєму другові та іншим бійцям, і я не маю наміру проґавити свою нагороду.
Мені стало цікаво, що він робить з усіма цими грошима, які заробляв таким дивним способом. Але оскільки Ділан щойно дав мені зрозуміти, що поки не готовий ділитися зі мною всіма своїми секретами, я намагалася залишити все як є, і зосередитися на тому, щоб відрадити його від цього божевільного задуму.
— З винагороди буде мало користі, якщо тебе вб’ють.
Він лише похитав головою.
— Іншого виходу немає. Я мушу битися.
Я ледь не кричала від розпачу. Здавалося, він не усвідомлював, наскільки серйозною була ситуація.
— Ти ж розумієш, я чітко відчула, що хтось хоче тебе вбити! Не знаю, нащо тобі гроші, але гадаю, вони не варті того, щоб за них помирати.
— А що, коли так? — різко відповів він.
Я не знала, як на це заперечити. Особисте життя Ділана було для мене загадкою, але ці бої, мабуть, неймовірно важливі для нього, якщо навіть думка про те, що його можуть смертельно поранити, не змогла змінити планів. Я спробувала знайти компроміс.
— Ти ж не залишиш це все просто так, правда? — врешті запитала.
Парк похитав головою.
— Тоді хоча б розробімо якийсь запасний план.
— Що ти маєш на увазі?
Я безпорадно підняла плечі.
— Поки що не знаю, треба обговорити це з Мерфі та Кенною.
— З Кенною, яка також вважає мене вбивцею, — тихо сказав Ділан.
— Ми розкажемо їй, про що говорили, і вона переконається в протилежному. А потім придумаємо план, як не дозволити тобі загинути в бою.
Якусь мить Ділан мовчки дивився на мене. Його погляд ковзнув по моєму обличчю.
— Ти й справді хвилюєшся за мене?
— Так, хвилююся.
Що довше він дивився в мої очі, то тривожніше мені ставало. Я ігнорувала клубок, який утворився в моєму горлі, і те, що це могло б означати. Так само я ігнорувала й бажання доторкнутися до нього знову.
— Згода, — нарешті сказав Ділан. — Поговорімо з Кенною та Мерфі.