Страница 81 из 103
— Але чому? — допитувалась я.
Парк лише похитав головою, даючи мені зрозуміти, що не може або не хоче говорити про це. Я вже докопалася до того, що йому боліло, і не хотіла завдавати ще більше страждань. Утім, хотіла за будь-яку ціну зрозуміти його краще.
— Отже, ніякої дружби, — повільно повторила я.
Він кивнув.
— І кохання теж?
— Ні.
— А інтрижки?
Він тільки підняв брову.
— Просто так сказала, — пробурмотіла я.
— До чого веде ця розмова? Вона здається безглуздою.
— Мені просто цікаво, як можна вести таке самотнє життя.
Ділан нервово ковтнув.
— Люблю самотність.
Тепер уже я підняла брову.
— Якщо наступного разу скажеш це переконливіше, я, можливо, навіть повірю.
— Чому ти досі тут? — запитав він, від чого мені захотілося чимось у нього пожбурити.
Водночас Парк нагадав мені, що я прийшла сюди в шаленстві магії і що це означає. Уся неприязнь вивітрилася. Я знову потерла лоба, потім перейшла до скронь. У голові пульсувало, і я замислилася: це були наслідки магії чи алкоголь.
— Я прийшла, бо моя магія кричала, що маю прийти сюди. Вона привела мене до тебе. Тому вважаю, що ти в небезпеці.
Не впевнена, що таке пояснення було йому зрозумілим. — То ти розкажеш, що трапилося? — запитав він. Я кивнула.
— Але мені спершу треба знати, чи все між нами знову добре.
Щелепа Ділана стиснулася.
— Спочатку ти зламала мені два ребра, потім копирсалася в моїх речах, бо думала, що я вбив молодшого студента і повісив дохлого щура над твоїм ліжком. Таке швидко не забувається.
Я міцно стиснула губи й кивнула. Він мав рацію. Я вже збиралася знову попросити вибачення, коли він підняв три пальці.
— Ти тричі в боргу переді мною.
Важкість у моєму шлунку розчинилася від його слів, і я відразу відчула полегшення. Потім нахилила голову й зустрілася з ним поглядом.
— Зразу три, так?
Він кивнув.
— Я зніму один, бо ти передбачила мою смерть.
— Як щедро.
— Так, я розщедрився. Якщо розкажеш мені, що ти приховувала від мене дотепер і що пробудило в тобі сьогодні магію смерті, відніму ще один.
На якусь мить я не знала, із чого почати, й мусила зібрати думки докупи. На секунду замислилася, чи не будуть Кенна та Мерфі проти, якщо розповім Діланові все. Але після всього, про що ми щойно говорили, я не хотіла нічого приховувати від нього. Думки мої губилися, однак у глибині душі я відчувала, що йому можна довіряти. Попри те, що він міг бути різким і страшним, попри все те, що робило його підозрілим в очах Кенни, а згодом і в моїх, я довіряла Діланові. Тож я прислухалася до цього почуття, вдихнула і сфокусувала свої думки. Потім узялася розповідати історію. Це зайняло багато часу, бо стільки всього сталося. Починаючи з наших розслідувань у кімнаті Фінна та бібліотеці, погроз, нашого візиту до кузні та нотаток Фінна, у яких ми знову і знову знаходили один і той самий ескіз меча, який разом із загубленою книжкою привів нас до чотирьох скарбів Дану.
Ділан уважно слухав. Інколи він відкидався на спинку стільця, склавши руки. Коли я закінчила, він на мить замовк і, здавалося, поринув у власні думки. Момент розтягувався і ставав усе довшим, тому я почала блукати поглядом по його кімнаті. На столі навпроти ліжка була жахлива мішанина з паперів, книжок та одягу.
Я вбирала в себе кожну дрібницю. Наприклад, програвач на маленькому комоді поруч зі столом, маленький кактус біля його ліжка або порожня форма для кексів на підлозі. Дивлячись на це, замислилася, чи любив Ділан пекти і чи робив він це задля розваги, чи додавав у кекси магічні трави, щоб продати їх за великі гроші.
— Отож ви вважаєте, що хтось замовив Фінну копію меча Нуада й тепер використовує його на нелегальних змаганнях. І Фінна вбили через це? — підсумував Ділан. Я знову подивилася на нього.
— Саме так.
— Тому що Фінн міг бути небезпечним для злочинця. Я кивнула, а Ділан задумливо потер підборіддя.
— Звучить цілком логічно. Мені просто цікаво, яку вигоду отримає ця людина.
Я вже думала про це.
— Цей меч магічно посилений. Якщо він буде наділений такою самою силою, як і справжній меч Нуада, то той, хто володіє ним, зможе перемогти в будь-якій битві.
— Сумніваюся, що він наділений такою ж силою, — зауважив Ділан.
Мені вже спадало на думку, що не просто імітувати один зі скарбів Дану. Але задля чого ще міг бути зроблений меч?
— Можливо, ще й для того, щоб продати цю копію за великі гроші, — сказала я. — У будь-якому разі ми просто мусимо дізнатися, що за цим стоїть. Ми зобов’язані це зробити заради Фінна.
Ділан знову поринув у думки на декілька секунд. Він нахилився в кріслі вперед, коли я закинула ноги на його ліжко, щоб сидіти, схрестивши ноги.
— Що трапилося цієї ночі? Як проявилася твоя магія? — розпитував він.
Я коротко розповіла про це, відчуваючи, як тепло піднімається до моїх щік, коли згадую про Орлу й наш поцілунок із Бо. Розповіла, як відчула небезпеку, що насувалася, і в нестямі втекла з кімнати Крі.
— Що думаєш? — запитала я на завершення.
Ділан розтулив рот і стулив його знову. Він не наважувався заговорити.
— Та кажи вже.
Я махнула рукою, щоб він поділився своїми думками зі мною, як я поділилася з ним своїми.
— Тобі точно не сподобається те, що я скажу.
Я дивилася на нього, чекаючи. Зрештою, робити якісь висновки можна лише тоді, коли він говоритиме далі.
— Твоя магія прокинулася, коли ти поцілувала Магвайра. Ми знаємо, що він буде на боях цими вихідними — говорив Ділан, і я замислилася.
Я не розповідала про те, що Бо там битиметься, тільки те, що ми знаємо про бої від Рафаеля.
— Звідки знаєш? — запитала я.
Ділан завагався і нарешті тихо зітхнув, бо, здається, згадав, що ми планували грати з розкритими картами.
— Я теж беру участь у боях і знаю імена суперників.
Я приголомшено витріщилася на нього. На якусь мить навіть утратила дар мови, коли різні уривки думок складалися в загальну картину.
— А що, як злочинець знав про це? — запитала я, випроставшись, бо раптом дуже розхвилювалася й відчула, що наштовхнулася на щось справді грандіозне. — Що, коли той, хто це зробив, хотів підставити тебе, щоб ми доповіли про тебе хранителям?
Ділам буркнув на знак згоди.
— Ти й досі ігноруєш очевидне.
Я відразу збагнула, що він має на увазі, але цього не могло бути. Й рішуче похитала головою:
— Ні. Бо не має до цього стосунку.
— Чому ж тоді твій дар дав про себе знати?