Страница 8 из 103
3
У моїй голові несамовито гуло. Я підняла руку до лоба й потерла його. Потім обережно спробувала розплющити очі. Кліпнула кілька разів, щоб мої очі звикли до темряви. Перше, що побачила перед собою, — це біла стеля. Коли повернула голову вбік, то побачила поруч ряд ліжок, застелених білою стерильною білизною. Відразу біля мого ліжка стояв маленький срібний візок із бинтами й іншим упакованим приладдям.
Очевидно, я перебувала в медпункті академії Еверфолл.
Спробувала прояснити свої думки. Мою голову наче загорнули у вату, а на язику був огидний присмак. Я задумалася, подивившись в інший бік кімнати, де було широке вікно. Важкі темно-сірі штори засунуті, й лише крізь шпарину я могла побачити, що на вулиці ясний день.
Я не могла згадати, що сталося.
Тож заплющила очі й почала копирсатися у своїй пам'яті.
Поступово з’явилися картинки, які спочатку не мали жодного сенсу.
Я була на Балу зоряної ночі й, пригадувала, почувалася погано... але далі в моїй пам’яті зіяла чорна діра.
Із дальнього кінця кімнати долинув тихий скрип. Я спробувала сісти й побачила цілителя Шигана, керівника медпункту. Це високий худорлявий чоловік з кучерявим каштановим волоссям і теплими карими очима, тепло яких, однак, компенсувала жорстка непохитність решти обличчя. Цілитель Шиган відомий своєю строгістю і найжахливішими за всі часи іспитами. Я щосеместру відвідувала принаймні один з його курсів, хоча він терпіти не міг мене та мою матір. Він був талановитим цілителем, але я тішилася, що він належав до родоводу Аїрмед. Хоча обидві кровні лінії могли використовувати магію зцілення, наші родоводи все ж відрізнялися у способах її застосування.
Кажуть, що після того, як Аїрмед проливала сльози на могилі свого брата Міаха, якого з помсти вбив їхній батько Діан Кехт, навколо неї виросло понад триста різних видів цілющих трав, які й донині використовують для лікування важких ран і хвороб. Але нащадки Кліодни здебільшого працювали із заклинаннями та внутрішньою магією, натомість нащадки Аїрмед спочатку мали роками здобувати складні знання про трави й не могли зцілювати простим торканням рук. Так і виникло негласне суперництво між двома родоводами в академії, яке, втім, ніколи не проявлялося між мною і Віолет, оскільки ми були подругами з дитинства. Воно й не могло виникнути. Проте Шиган віддавав перевагу Віолет через їхні схожі здібності й на кожному своєму занятті демонстрував мені це.
Цілитель Шиган особливо добре знався на ботаніці й міг лікувати практично будь-які рани, хоча й не так швидко, як моя мама зі своїми цілющими руками.
Проте ніхто краще за нього не розбирався в магічних травах, зіллях і ліках, тому я мимоволі захоплювалася його здібностями, хоча ніколи не визнала б цього вголос. Саме коли я збиралася подати знак, він повернув голову й помітив, що я сіла.
— О, ви прокинулися, — сказав цілитель і швидко підійшов до мене.
Я розтулила рот, щоб відповісти, але з нього вирвався лише сухий хрип. Наступної миті моє тіло потряс напад кашлю. Такий сильний, що сльози набігли на очі. Все тіло скрутилося, і я обхопила горло рукою. Здавалося, наче воно горіло. Я в паніці поглянула на цілителя, який одразу ж підійшов до мене.
— Ось, випийте.
Він простягнув мені вузьку склянку, наповнену бурштиновою рідиною.
Я закинула голову назад і випила. Попри мої очікування, цей напій не був гірким. Навпаки, він мав неймовірно солодкий смак, що трохи нагадував мед із квітковими нотками. Я випила все до останньої краплі, й за кілька секунд у горлі перестало пекти. Знесилена, опустилася на подушки. Поглянувши на цілителя, знову заговорила, цього разу значно обережніше.
— Що трапилося? — Мій голос звучав так, ніби я місяцями не використовувала його. Горло та шия боліли на кожному слові, а печіння з’явилося знову, хоча й не таке інтенсивне, як раніше.
— На балу дещо сталося. Ви можете розповісти все, що пам’ятаєте?
Я подивилася в його темні очі, й мене охопило недобре передчуття. Я знову обережно торкнулася свого горла.
Цього разу, коли зробила це, в моїй голові промайнули образи.
Як я підійнялася на сцену.
Як діадема тремтіла в моїх руках.
Як світ повільно втрачав кольори, а я не бачила нічого, крім однієї людини.
І нарешті... хлопець, який помер у мене на очах.
Раптом мої думки заполонив цей образ: хлопець повільно опускався на землю, а життя покидало його, до останнього подиху.
Моє серце болісно калатало. Хоча я виросла в цьому світі й вивчила чимало теорій про пробудження магії, все це здавалося позбавленим сенсу. Можливо, це було якесь видіння чи лихоманка?
Безліч запитань снувало в моїй голові, але я нагадала собі, ким є. Яку репутацію ми з родиною можемо втратити, якщо я зараз втрачу контроль над собою. Те, що я зомліла, вже було доволі принизливо. Я не могла дозволити собі говорити про якісь божевільні видіння або щось схоже, через що люди могли б вважати мене навіженою. Тож я прокашлялася, здригнувшись від болю, трішки піднялася й поглянула на цілителя так, як мене навчили в дитинстві. Я була старшою донькою Калліопе Кінґ і саме так мала поводитися.
— Увесь вечір я почувалася не дуже добре, але це був мій останній обов’язок як Міс Еверфолл, і я дуже хотіла вручити діадему. Можливо, я підхопила якийсь вірус, тому зомліла. Мені слід було раніше відреагувати, вибачте.
Цілитель Шиган дивився на мене із сумнівом. Його погляд був проникливим і водночас холодним.
— Важливо, щоб ви були чесною зі мною, Зої. Те, що сталося, — це не дрібниця. У вас був нервовий зрив на сцені, під час якого ваша магія зруйнувала половину залу.
Я спробувала приховати своє збентеження. Моє завдання полягало в тому, щоб вийти із цієї ситуації, не завдавши шкоди репутації моєї сім’ї. Проте я не уявляла, як це зробити. Здавалося, що все це було аж ніяк не лихоманкою.
— Моя сім’я покриє завдані збитки. Не турбуйтеся про це.
Цілитель насупив брови, і між ними виникла глибока зморшка.
— Мені байдуже на завдані збитки.
Настала тиша.
Я відчувала лише шум у вухах. Я не хотіла, щоб він говорив далі.
— За словами очевидців, ви оглядали зал, перш ніж зупинити свій погляд на комусь. У цей момент ваше тіло почало тремтіти, і зрештою ви закричали.
Перед моїми очами блискавично пробігали образи. Хлопець, якого я не знала. Його болісний погляд. Його хрипке дихання, що нарешті... затихло.
Його слова, здавалося, позбавлені сенсу. Це
мало
бути якимось видінням. Лише лихоманка, не більше.