Страница 7 из 103
Пролунав пронизливий крик, від якого кров у жилах похолола. Пронизливий плач ставав дедалі голоснішим, аж мені задзвеніло у вухах і я хотіла б затулити їх руками. Крик був такий, що люстри розбилися й уламки посипалися на паркет, наче злива.
У моїх грудях щось тріснуло з такою самою силою. Сила пройшла крізь мене, руйнуючи все навколо без найменшого жалю. Земля під ногами тремтіла, коли я усвідомила, що ці жахливі звуки видавала саме я.
Я не могла зупинитися. Ні тоді, коли світ поступово почав набирати кольорів, ні тоді, коли пильно дивилася на тіло хлопця, поруч з яким з’явилася темна постать, що простягнула руку й торкнулася його плеча, ні тоді, коли Бо став на коліна переді мною і обійняв, намагаючись захистити.
Я кричала, поки вся енергія вийшла з мене, натомість залишилася лише гірка темрява.