Страница 78 из 103
Крі погодився й наповнив мій келих, поки готував для себе та Бо міцніші напої. Віолет тим часом узяла мене за руку й повела до ліжка Крі, звідки щойно встали дві дівчини й пішли на кухню. Вона сіла поруч зі мною, витончено схрестивши ноги та закинувши своє шовковисте волосся на плече.
— Розказуй усе. Як минула п’ятниця? — її очі загорілися такою цікавістю, що я не могла не розповісти, навіть якщо насправді й не хотіла.
— Не знаю. Ділан спровокував мене. Якось це змусило магію проявитися сильніше.
— Неймовірно. Кажуть, ти відкинула його на двадцять метрів, — Віолет усміхнулася, прикриваючи обличчя келихом, і зробила ще один ковток.
У моїй уяві знову з’явилося обличчя Ділана, і я внутрішньо прокляла його. Я не хотіла про нього думати. Цей вечір мав бути для мене, я мала тут забути про те, що сталося, на кілька годин. Але в той момент це видавалося неможливим.
У броні Ділана з’явилася тріщина, і він проявив емоції, які промайнули на його обличчі в такій швидкій послідовності, що я не змогла їх як слід розпізнати. Але це видовище буквально врізалося мені у свідомість. Так само, як і тон його голосу, коли він стверджував, що ніколи не хотів нікого вбивати. Те, як він сказав це, лишало місце для здогадок. Наприклад, що він, напевно, вже забрав у когось душу, й це було зроблено ненавмисно.
Я похитала головою, частково щоб прогнати з голови думки про Ділана, а частково у відповідь на запитання Віолет.
— Це трохи перебільшено. Там було зо два метри, не більше. Але я зламала йому кілька ребер.
Очі у Ві розширилися.
— Дідько, Зої. А ти ще кажеш, що не почуваєшся сильною.
Я пригадала нашу розмову вчора, коли подруга описала силу, яку відчула після пробудження своєї магії. Тепер я могла краще розуміти її.
— Це справді було неймовірно. Однак доступ до цієї сили не можна мати постійно. Лише тоді, коли той, кого ти захищаєш, у небезпеці. Або коли емоційно засмучена чи настільки зла, що твої емоції закипають.
— Що поганого він зробив? — запитала Ві, насупившись.
— Навмисно спровокував мене, тому що професорка Чен веліла йому це зробити.
Віолет підняла брови.
— То, може, наступного разу варто просто надерти їй зад?..
Я підняла тост за це, вдруге того вечора, і Віолет розсміялася. Я допила свій другий келих, а трохи згодом мені піднесли третій, який також мужньо спорожнила.
Напевно, більшість присутніх вважали неймовірно крутим те, що сталося з Діланом під час заняття із захисту. Мабуть, їм значно більше подобалося, коли я виявляла надлюдську силу, ніж коли передбачала чиюсь смерть. І мені більше сподобалося, що того вечора на мене не дивилися скоса, а ставилися як до людини, яка знову стала частиною суспільства. Чи було сумно? Можливо. Але я, певно, просто заблокувала це на кілька годин.
Коли Віолет пішла танцювати, я зробила те саме. Дозволила ритму музики захопити себе, танцювала вперше за кілька тижнів, а мої думки були якісь приглушені й ніби огорнуті ватою. Не було нічого поганого, жодних тягарів, що тиснули б на мене. Були тільки мої друзі, ритм пісні та безмежна невагомість, яка огортала мене з ніг до голови.
Якоїсь миті, на жаль, мій сечовий міхур почав давати про себе знати, і я проштовхалася крізь групки людей до туалету. Після того як зробила те, що мала зробити, я помила руки, витерла їх і відчинила двері. Швидко підійшла до дзеркала, щоб нанести ще один шар блиску на губи, коли почула крізь щілину у дверях, що хтось у коридорі вимовив моє ім’я.
— Між ним і Зої вже декілька тижнів нічого не було, — прошепотів хтось. — У тебе вільна дорога.
— Не знаю. Вони ж прийшли сюди сьогодні, тримаючись за руки, і все начебто як завжди, — цей голос я впізнала.
Це була Орла. Та сама Орла, що зайняла моє місце за обіднім столом, щойно я змінила дім.
— Думаєш? Як на мене, це грандіозне шоу, яке вони влаштовують, бо не мають вибору. Ти ж знаєш, що Зої та Бо фактично обіцяні одне одному перед Радою. Її мама і його тато планували весілля відтоді, як вони навчилися ходити.
Орла тихо засміялася.
— Я не впевнена, що з мене вийшла б гарна коханка.
— Ти будеш найкрасивішою коханкою. Бо був би щасливий, — відповіла друга дівчина.
Зненацька здалося, що в моєму шлунку з’явилася купа каміння. Я штовхнула двері. Вони обидві розвернулися до мене обличчям, і Орлі принаймні вистачило пристойності вдати шок.
— Зої... Я... — вона затиналася, але не закінчила речення.
Якийсь час я дивилася на неї, намагаючись побороти гнів, що пронизував мене зсередини. Потім пройшла повз них назад до кімнати Крі. Там миттю знайшла Бо. Він напівсидів на підвіконні, все ще розмовляючи з Крі. Без зайвих слів я перетнула кімнату. Тоді обійняла свого хлопця за шию і притиснулася до нього. Він одразу ж обійняв мене і зробив паузу в розмові.
— З тобою все добре? — запитав на вухо.
Я кивнула і відсторонилася настільки, щоб глянути йому в очі.
— Поцілуй мене, будь ласка.
Бо моргнув. Потім у нього на щоках з’явився рум’янець, і він обвів поглядом кімнату. Він не прихильник публічних проявів любові, але я потребувала запевнення, що нічого не змінилося, що ми й досі разом.
— Знаєш, мені цього бракує, — тихо продовжила я, малюючи візерунки в нього на грудях. — Цієї близькості з тобою. Відтоді як моя магія прокинулася, між нами так багато всього сталося. Чи варто... Мені варто хвилюватися? — знадобилася неабияка мужність, щоб вимовити ці слова.
Але моя сміливість була винагороджена. Бо торкнувся долонями моїх щік і відкинув голову назад.
— Справді багато чого сталося. Але це не означає, що ти мене не приваблюєш або що я не хочу більшого, — він поцілував мене, й від серця відлягло.
Я провела рукою по його волоссю і притягнула ближче до себе, коли Бо поцілував палкіше. Крі, який сидів поруч із нами, присвиснув, але мені було начхати. Все, що мало значення, — це Бо. Його руки на мені, його губи, що ковзають по моїх, спростовуючи слова Орли. Тепло розлилося всім тілом, і я прагнула його ще більше. Більше цього п’янкого відчуття, більше усвідомлення того, що я бажана. Я притиснулася до Бо, міцно пригорнулася і взяла те, що хотіла. Коли наші язики зустрілися, це пройшло крізь мене, як удар струмом. Мої нутрощі буквально гули, і я поглибила поцілунок, переслідуючи це відчуття.