Страница 76 из 103
— Не засуджуєш мене? — Зневажливо фиркнув. — Ти ж засуджуєш усе і всіх, бо вважаєш себе найкращою, принцесо Ради. І хоча є безліч інших доказів, ти через свої жалюгідні упередження вирішила, що тільки я можу бути здатним убити першокурсника.
Він відвернувся, відступив крок, а потім знову повернувся до мене.
— Ти не знаєш, як це, коли одним хибним рухом виривають чиюсь душу. Я ніколи не вбив би когось навмисно.
Ніколи.
Поки я безуспішно намагалася знайти слова, він схопив свій одяг і повернувся назад у душ, який досі був увімкненим. Зачинив за собою двері, залишивши мене на самоті з умістом свого рюкзака. Однак уже не було бажання переглядати його речі.
Я відчула величезний клубок у горлі, коли нахилилася і почала запихати Діланові речі назад у рюкзак, пильнуючи, щоб усі зошити були акуратно складені. Я шукала на підлозі монети, які випали з його гаманця, і повернула їх на місце. Обережно затягнула затяжку й поклала рюкзак назад на лавку. Потім пішла до виходу. Я затрималася біля дверей, моє серце калатало. Але Ділан не повернувся. Він не дав мені ані найменшої змоги щось йому сказати. І я не знала, радіти цьому чи засмучуватися.