Страница 75 из 103
Я знала його, бо не раз вивчала властивості цієї квітки на занятті з ботаніки в цілителя Шигана, адже це було в навчальному плані. Запах і колір квітки вказували на бругмансію, рослину, яка є дуже отруйною і яку часто використовують як наркотик, оскільки вона зумовлює галюцинації та стан ейфорії. Проте в неправильних дозах ця квітка призводить до інтоксикації, що спричиняє судоми, нудоту й тахікардію, яка може перейти у фібриляцію шлуночків.
Усі ці симптоми були у Фінна Томпсона незадовго до його смерті.
Шум заповнив мої вуха, заглушуючи всі інші звуки. Я витріщалася на мішечок із сухоцвітами й не могла повірити власним очам. Потім згадала нашу з Діланом зустріч у бібліотеці та його слова Ронану, коли він щось йому продавав.
«У надто високих дозах ця штука до біса небезпечна», — казав він. Ділан чітко усвідомлював, що продавав, і я не сумніваюся, що це була бругмансія.
— Тобі допомогти?
Я завмерла. Повільно повернулася. Душ іще працював, але Ділан стояв біля дверей із мокрим волоссям і рушником, обгорнутим навколо стегон. Я не чула, як він підійшов. Усередині мене все стало гарячим і холодним водночас.
Ділан не зводив погляду з моїх рук. В одній я досі тримала погрозу, в іншій — мішечок із травами.
— Я... — почала було, та мені знадобилося занадто багато часу, щоб вигадати відповідне виправдання. — Я...
— Перевіряєш мої речі? — запитав дивовижно спокійно.
Парк повільно підійшов до мене, я відчула, як наростає тривога, й відступила назад. Відчайдушно шукала будь-яку зброю, якою могла скористатися в разі небезпеки. Якщо він справді був тим, хто нам погрожує, якщо справді був тим, хто винен у смерті Фінна, то мені потрібно було якомога швидше забратися звідси. Він зловив мене на гарячому, і якщо вірити погрозам, то не зупиниться ні перед чим.
— Я написала Кенні, де я, — збрехала. — Якщо не повернуся, вона повідомить ректорку Баскервіль.
На лобі Ділана з’явилася зморшка. Він опустив погляд на записку в моїй руці. Його очі заблищали від усвідомлення. Потім на його обличчі з’явилася якась швидкоплинна емоція, якої я не змогла чітко розпізнати. Він повільно похитав головою, перш ніж скоротити відстань між нами. Я опинилася загнаною в кут, намагалася пробудити ту ж силу, яка проявлялася під час тренувань... аж раптом Ділан узяв свій рюкзак і висипав його вміст на підлогу — безліч зошитів, ручок і грошей. Він вказав на це.
— Не соромся, — сказав.
Побачене вразило мене. Я не знала, це частина ретельно спланованої гри чи він справді невинуватий.
— Ти ж цього хотіла? — запитав він спокійним голосом, який, однак, породжував тривогу. — Нумо! Обшукай усе. Якщо хочеш, я можу дозволити тобі зайти в мою кімнату, щоб ти могла спокійно перевірити, чи маю я якийсь стосунок до смерті Фінна Томпсона.
Я застигла на місці.
— Звідки... — почала була, але перш ніж змогла продовжити, Ділан фиркнув.
— Я не дурний, Зої. Я бачив вас у бібліотеці, я читав погрозу, яку ти отримала, і ти поводишся до біса підозріло.
Я стисла губи, відчуваючи сором.
Він дивився на мене, похитуючи головою.
— Не можу повірити.
— Що?
— Ти справжня актриса. Я повірив у твої сльози. Ти це зробила, щоб розжалобити й легше дістатися до моїх речей?
Його слова звучали байдуже, але в них було помітне звинувачення, яке мене розлютило.
— Ти несеш нісенітниці. Це не мало нічого спільного зі справою Фінна, — різко заперечила.
— Ага.
Я зробила крок і люто поглянула на нього.
— Я не вдавала, що плачу. Ти перша людина, з якою я відкрито поговорила про все, що мене турбує, і я це тобі сказала.
— Очевидно, ти багато чого говориш, щоб досягти свого. Слухай, можу я тепер одягнутися?
Ділана, очевидно, розлютило те, що ми вважали його злочинцем. Але тепер, коли він спіймав мене на гарячому й не намагався нападати, я могла говорити відкрито.
— Я бачила тебе в бібліотеці незадовго до того, як знайшла першу погрозу у своїй сумочці, — пояснила.
У його очах спалахнуло щось темне.
— Сотні студентів щодня працюють у бібліотеці. Кожен міг пройти повз твою сумку.
— Але ти також був поруч, коли я знайшла другу погрозу. Ти не підняв записки і...
— Навіщо мені підбирати пошту перед твоєю кімнатою?
Він був помітно роздратований.
— І вчора... — почала я грубим голосом.
Він дивився мені в обличчя, його погляд був похмурим, і він чекав, поки я продовжу.
— Вчора ти знав, що ми з Мерфі були в залі для перекусів. Ти буквально попередив мене, й незабаром ми знайшли кров у нашій кімнаті.
— Про що в біса ти говориш? — його голос був щирим, хоч він і видавався розгніваним.
Я розривалася між розчаруванням, яке відчувала від учорашнього вечора, та іскрою надії, що виникла від явно засмученої реакції Ділана.
Я швидко витягнула телефон, відкрила фото стіни, яке зробила, і протягнула йому. Погляд Ділана був спрямованим на слова третьої погрози. Його вираз обличчя став непроникним. Коли він знову подивився на мене, я відчула, що мені холодно.
Білки в Паркових очах потемніли. Здавалося, темна аура оточувала його, а чорне мерехтіння танцювало голою шкірою.
— Ти знайшла це у своїй кімнаті, й перше, що спало тобі на думку, це звинуватити мене?
Його голос був глибшим, аніж зазвичай, повнозвучним. Його магія прокинулася й охоплювала, наче буря. Мій пульс пришвидшився, коли він почав наближатися. Я відчула безповоротність його магії, як своєрідне смикання всередині мене. Вона була тут, чатувала і могла міцно захопити, якби захотіла. Його магія могла б будь-якої миті розірвати мене на частини.
— Саме ти читаєш мені лекцію про довіру й те, що я повинен тобі відкритися.
Діланів голос тремтів від пригніченого гніву, а моє серце стиснулося. Його магія була небезпечною.
Він
був небезпечним. І все ж... я не намагалася відійти, коли він наближався.
— Було занадто багато збігів. І ти торгуєш наркотиками. У твоєму рюкзаку є наркотики, які могли стати причиною смерті Фінна. Я думала...
Ледь помітне смикання всередині мене зникло. Магія Ділана відступила, холод зменшувався щосекунди. Його очі стали яснішими, лише сірий відтінок залишався в його погляді.
— Приємно знати, якої думки ти про мене.
Ділан почав витирати своє волосся, і кожен його рух супроводжувало темне сяйво магії смерті.
— Я не хотіла засуджувати тебе, але докази були очевидні...
Він повернувся до мене, помітно намагаючись відновити самовладання, яке, здавалося, завжди так легко контролював.