Страница 73 из 103
24
Хоча я й не спала пів ночі, все ж почувалася бадьорою. Годинами роздумувала над усім. Над усім, про що говорив Ділан. Над усім, що змусило мене відкритися йому. Перекинувши сумку через плече, я відтіснила пекучий біль у животі. Він не мав права там бути. Мені потрібен був ясний розум, щоб здійснити задумане.
Я востаннє пригладила руками спідницю, поправила блузку під піджаком, розправила плечі й відчинила двері. Ділан знову стояв, спершись на стіну навпроти. Я була готовою до цього. Відтак усміхнулася, сподіваючись, що мені вдалося це зробити безтурботно, як і завжди.
— Доброго ранку, наставнику, — сказала я.
— Перевдягнися, — промовив він замість привітання.
Нахмурившись, я подивилася на себе.
— Це один із моїх найулюбленіших комплектів. Тобі не подобається лаймовий колір?
— Мені байдуже на лаймовий. Сьогодні ми йдемо в тренувальний зал.
На мить я не знала, що сказати. Безліч думок пробігло в моїй голові. У нас із Кенною був план, і так він не спрацює.
— Чому? — вимовила я, намагаючись зберігати спокій. Ділан не повинен ні про що здогадатися. Я намагалася зобразити на обличчі цікавість, адже це було цілком логічно й, сподіваюся, приховає мою внутрішню паніку.
— Тому що ми повинні ще раз пройти заняття з п’ятниці. Тітка Грейс вважає, що тобі потрібно підтягнути захист.
Моя скривлена гримаса була аж ніяк не награною, адже я досі злилася на професорку Чен. Вона інсценувала ситуацію в п’ятницю, і хоча попросила вибачення, я досі була на неї ображена. Крім того, ніяк не могла звикнути до того, що Ділан називав її тіткою Грейс.
Я подивилася на його, як завжди, кам’яне обличчя з похмурими очима та стоїчним виразом навколо рота. Сьогодні він знову зібрав своє чорне волосся в недбалий пучок на потилиці, з якого вибилося кілька темних пасом, які він заправив за вуха. Він був у спортивному одязі та чорному плащі, комір якого був піднятий з одного боку. У мене засвербіли пальці. З’явилося непереборне бажання поправити комір. Найбезглуздіший і, мабуть, найбільш недоречний імпульс за весь час. Я швидко відвела погляд.
У мене було завдання. Серце стискалося від цієї думки, але я мала це зробити. Заради Кенни. Заради Фінна. І заради себе.
— Одяг для тренувань у мене із собою, — сказала я, вказуючи на свою переповнену сумку. — Я перевдягнуся в роздягальні.
Ділан кивнув, відштовхнувся від стіни, і ми пішли. Я намагалася йти в ногу з ним. З його довгими ногами він, як завжди, мав перевагу, і за кожним кроком я все більше усвідомлювала тишу між нами.
Зазвичай я постійно щось говорила. Мені треба було зробити це й зараз, хай би як важко було.
— Ти міг би написати мені повідомлення, — сказала я в тишу, коли ми дійшли до сходів. — «Привіт, Зої, сьогодні, будь ласка, у спортивному одязі. До зустрічі, Д.»
— Д.? — запитав Ділан, очевидно, серйозно спантеличений.
— Ну так, хоч би як ти підписував повідомлення.
— Я рідко пишу повідомлення. А якщо й роблю це, то не підписую, адже людина, до якої надсилаю повідомлення, має мій номер у своїх контактах.
— Ти все ж міг би попередити мене. Тоді я підготувалася б.
Він лише бурчав.
— Це не моє рішення.
Я не знала, що відповісти на це. Напевно, тітка сказала йому, що сьогодні нам краще потренувати захист, і проти цього я не могла нічого заперечити. Зрештою, професорка Чен вирішувала, чи зможу я цього року скласти іспит.
Ми вийшли на вулицю, перейшли через кампус у напрямку тренувального залу. Холодне ранкове повітря розвіювало моє волосся. Я кинула на Ділана короткий погляд боковим зором. Мій шлунок знову стиснувся, але я відкинула це відчуття в найдальший куток своєї голови, щоб зосередитися на своєму плані.
Діставшись до залу, ми з Діланом пішли до своїх роздягалень. Мої руки тряслися, коли я змінювала свій одяг на спортивний. За кілька спроб змогла зав’язати шнурівки на тренувальних кросівках і полегшено зітхнула, коли нарешті впоралася. Я швидко зібрала волосся у хвіст і пішла темним коридором у напрямку залу.
Було дивно перебувати тут самій. Зал здавався значно більшим. Я подивилася на склепінчасту стелю, крізь яку зазвичай проникало яскраве сонячне світло, але рано-вранці побачила тільки синяву, всипану зірками. Незабаром пізня осінь, тож ставало все холодніше і світало пізніше. Ділан уже був там, він якраз пересував один із великих матів на підлозі, і я підійшла до нього. У мені боровся страх перед тим, що він зробив, із тим, що
я
зробила минулої п’ятниці. З одного боку, я не хотіла знову завдати йому болю, а з іншого — бажання ще раз штовхнути його було надзвичайно сильним. Образ Ділана з минулої п’ятниці не збігався з тим, ким він став для мене за останню ніч.
Убивця.
Той, хто бажає мені зла.
Той, хто тільки грав роль і обманював.
— Тримай, — сказав Ділан і кинув мені тренувальну жердину, яку я заледве зловила. — Сьогодні ми тренуємося зі зброєю. Це менш контактний бій.
Я задумалася над тим, його це слова чи тітки. Мимоволі мені спало на думку, що професорка Чен могла знати, що зробив Ділан. А можливо, вона його прикривала.
— Що мені із цим робити? — запитала я грубим голосом.
Я ніколи не користувалася зброєю. Навіть не уявляла, як правильно тримати цю дерев’яну жердину.
— Ми ще раз пройдемо заняття, яке було в п’ятницю. Цього разу спокійніше. Так, щоб ти добре засвоїла його і зрештою змогла активно протистояти, — відповів мій наставник.
Він став переді мною і підняв тренувальну жердину перед собою. Я зробила те саме. Дерево під моїми пальцями було холодним, жердина важко лежала в моїх руках. Ділан зробив крок уперед, дуже повільно, і вдарив жердиною, ніби в уповільненому режимі.
— Ухилення, — нагадав він мені урок професорки Чен.
Я зробила крок назад, і Ділан цмокнув язиком.
— Рухайся завжди в різні боки, але тільки не назад. Так видно, що ти тікаєш і піддаєшся.
Він знову повільно підніс жердину до мене, цього разу вдарив знизу. Я ухилилася праворуч. Тепер, коли мій супротивник виконував рухи обережно і в мене був час подумати, що я роблю, це видавалося не так і важко. Однак я добре розуміла, що це не має нічого спільного зі справжнім боєм.
Ділан не припиняв завдавати ударів жердиною, а я ухилялася то ліворуч, то праворуч, то навскіс назад, завжди намагаючись залишатися на маті.
— Коли будеш готова, спробуй мене зупинити, — сказав Ділан.