Страница 65 из 103
21
Нарешті настали вихідні. Тепер можна добре провести час і виспатися. Після стресу, який пережила останніми днями, це було вкрай потрібно. Я ігнорувала всі звуки навколо й задоволено перевернулася на інший бік.
— Так справді нормально? — почула чийсь шепіт.
— Звісно. їй це точно не завадить.
Я буркнула і натягнула на голову ковдру.
— Це знак. Мені краще піти.
— Ти приніс сніданок. Я гадаю, ти повинен тут бути, — гаряче відповіла Кенна.
Раптом я відчула запах панкейків і трохи приспустила ковдру. Запах став інтенсивнішим. Мій шлунок голосно загарчав, виявляючи своє невдоволення.
— Зої, — прошепотіла Кенна й замахала руками поруч із моїм ліжком, я відчула це з потоку повітря, який торкнувся мого обличчя.
Я розплющила одне око. Кенна сяяла і, як на мене, мала надто бадьорий вигляд. Вона заплела свої афролокони у високий хвіст, а зверху зав’язала великий бірюзовий бант.
— Ми хотіли сьогодні переглянути документи Фінна, не забула? — запитала вона солодким голосом і простягла мені тарілку з панкейками. — А люб’язний Мерфі приніс нам сніданок.
Я підвела голову й витріщилася на Мерфі, який сидів за моїм письмовим столом.
— Кенно, на мені лише нічна сорочка, — прошипіла я.
— Знаю. Дуже красива нічна сорочка, інакше я його, звісно, не пустила б, — сусідка диявольськи усміхнулася, і я взяла подушку, щоб кинути в неї.
Вона застережливо підняла палець і взяла тарілку з величезною купкою панкейків, які всміхалися до мене.
— Обережно, щоб я не впустила їх.
— Мерфі, заплющ очі, — наказала я.
Він зробив, як я вимагала, і повернувся на стільці так, щоб його обличчя було обернутим до стіни.
Я швидко встала, підійшла до маленької шафи й дістала светр із написом академії та чорні легінси, які одягнула. Потім сіла назад на ліжко і простягла руку до Кенни. Нарешті вона подала мені панкейки та виделку, і я почала насолоджуватися цією смакотою. Потім моя сусідка поставила чорний чай на тумбочку, як і напередодні, я вдячно їй усміхнулася. Коли тебе так балують, прокидатися рано у вихідні майже терпимо.
— Чи можу я знову повернутися? — запитав Мерфі.
— Ні, — відповіли ми з Кенною в унісон, а потім усміхнулися одна одній.
— Що там учора? Отримала попередження? — запитала Кенна, почавши їсти.
Я певний час жувала, розмірковуючи, чи варто розповідати їм про дурний тест професорки Чен і про відверту розмову з Діланом опісля.
Але згадала, про що ми з ним розмовляли. Відтепер я не повинна приховувати свої почуття і маю висловлювати те, що мене турбує, замість того щоб тримати все в собі. Це було, як я і сказала йому, дуже важко. Проте ось нагода спробувати це зробити. Тому я глибоко вдихнула й коротко розповіла Мерфі та Кенні про мій учорашній вечір. Єдине, чого не згадала, це те, що професорка Чен — тітка Ділана, адже не хотіла зловживати його довірою і не була впевнена, чи він хотів би, щоб більше людей знало про їхній зв’язок.
— Як професорка академії може провести такий ідіотський і до того ж небезпечний тест? — запитала Кенна, розгнівано наколюючи свої панкейки.
— Я можу повернутися, чи ти ще занадто непристойно вдягнена? — запитав Мерфі, який досі сидів обличчям до стіни.
— Можеш.
Він обернувся і нахмурено подивився на мене.
— У професорки Чен своєрідні, але дуже ефективні методи навчання.
— Що ж у цьому могло бути ефективного? — запитала Кенна.
Мерфі знизав плечима.
— Принаймні магія Зої проявилася. І вона тепер знає, що та проявлятиметься, якщо надто багато тримати в собі.
— Навіть не здогадувалася, що таке можливо, — задумано сказала я. — Знала, що банші можуть захищати своїх підопічних у разі загрози завдяки неймовірній силі... але якось не думала, що зі мною таке станеться. Та ще й так потужно. Не знала, що в мені є така сила і що вона може так просто вирватися назовні, без змоги контролювати її.
— Так зазвичай буває, коли пробуджується магія. Вона розкривається в тілі, й спочатку ти не можеш її контролювати. Якби ти знала, скільки разів я перетворювався на крука в ті часи, — сказав Мерфі, його погляд на мить потьмянів від спогадів.
Потім він здригнувся, ніби згадав щось неприємне.
— Одного разу це сталося, коли я був у супермаркеті зі своєю мамою. Навколо звичайні люди, і хранителі мусили відправити спеціальний загін, щоб керувати їхніми спогадами.
— Звучить справді неприємно, — сказала я, беручи наступний шматок панкейка.
— У будь-якому разі тепер ми знаємо, що магія Зої наразі не може бути повністю контрольованою. І що їй не слід тримати свої почуття в собі, — підсумував Мерфі.
— Ти майже як Ділан, — сказала я з повним ротом. Обоє подивилися на мене з неприхованою цікавістю.
— З ним усе гаразд? — запитала Кенна за декілька секунд.
Я кивнула.
— Цілитель Шиган дав йому одне зілля. Переломи вже зрослися, і він має бути на ногах. Однак вони хотіли залишити його під наглядом на ніч.
Я зиркнула на Кенну й зрозуміла, що вона досі недовірливо дивиться на мене.
— Що таке?
Сусідка знизала плечима.
— Нічого, нічого. Просто дивуюсь, чому ти повернулася додому після комендантської години.
Мої щоки почервоніли, хоча я й не розуміла чому — зрештою, не зробила нічого забороненого. Після того як розплакалася перед Діланом, я залишилася з ним і наша розмова стала значно легшою.
— Я була в медпункті, поки цілитель Шиган не вигнав мене звідти. Він попросив наступного тижня не приходити — ані як пацієнтка, ані як відвідувачка.
Я закотила очі. Тепер уже краще розуміла ворожнечу між ним і моєю матір’ю.
— Я згодна з його побажанням, — сухо відповіла Кенна.
— Та не збираюся я знову отримувати побої! Або завдавати комусь болю, — швидко додала я.
— Чудовий намір, — зауважив Мерфі, відклавши порожню тарілку й плеснувши в долоні. — То що, почнемо переглядати документи?
Я була рада, що ми більше не розмовляли про мене, кивнула і швидко з’їла останній шматочок панкейка. Поки Мерфі та Кенна почали розкладати на підлозі ескізи, нотатки та позичені книжки Фінна, я швидко сходила у ванну, почистила зуби, нанесла крем і зібрала волосся в недбалий пучок на голові.