Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 62 из 103

20

Я напружено ходила туди-сюди перед медпунктом. Хоча після свого вибуху сили була геть виснаженою, все ж не могла просто сидіти на лавці перед двостулковими дверима, як Кенна та Мерфі.

— Ти ж ненавмисно, — сказала моя сусідка.

— Це не рятує ситуації, — відповіла я.

Я почувалася жахливо через те, що сталося. Ніколи не могла подумати, що в мені криється така сила. Внутрішнім поглядом досі бачила, як Ділан вдаряється об стіну й потім падає. Оглушливий тріск не виходив у мене з голови.

Він був у медпункті вже понад годину, і його лікував цілитель Шиган. Професорка Чен також зайшла всередину. Я не уявляла, що мене тепер чекає. Чи отримаю покарання, як і Джорджина після того, як напала на мене.

— Не хвилюйся так. Я впевнена, що Парк уже переживав щось значно гірше.

Це не допомогло, хоч я й цінувала старання Мерфі підбадьорити мене. Раптом двері відчинилися, і цілитель Шиган виглянув назовні.

— Тепер ви можете зайти.

Я повернулася до своїх друзів. Кенна співчутливо подивилася на мене.

— Усе буде добре, Зої.

— Не поспішай. Ми можемо переглянути нотатки Фінна та книжки завтра, — прошепотів Мерфі так, щоб я його почула.

Я кивнула, наче в тумані.

— Зустрінемося пізніше, — додала Кенна.

Невпевнено я пройшла із цілителем Шиганом крізь двері. Він зачинив їх за мною, і моє горло стиснулося, коли я побачила єдине зайняте ліжко зліва.

Узголів’я матраца було підняте, щоб Ділан міг напівсидіти. Він тримав холодний компрес на голові й уже опритомнів. Професорка Чен пересунула стілець до ліжка. Побачивши мене, вона помахала мені рукою. Невпевнено я підійшла до них. Якби не холодний компрес, Ділан мав би вигляд неушкодженого. Однак я задумалася, чи не мав він синців на спині або, можливо, я навіть зламала йому кістки.

— Сідайте, Зої.

Професорка Чен постукала по стільцю біля себе.

Я вагалася, та все ж присіла.

— Мені дуже шкода. Не знаю, що на мене найшло. Зі мною раніше ніколи такого не траплялося, я не можу пояснити, як це сталося і...

Професорка підняла руку, змусивши зупинитися. Я міцно стиснула губи.

— Я повинна попросити вибачення. У вас обох, — сказала професорка Чен, проводячи рукою по своєму каштановому волоссі, розділеному на пасма.

— Я... — усвідомила сенс її слів. — Що, перепрошую?

Професорка Чен зітхнула й потерла обличчя. Тільки зараз я помітила, який втомлений у неї вигляд.

— Після того як ваша магія пробудилася, я очікувала, що вам буде важко впоратися з нею. Але сталося протилежне. Хоча на початку вона була такою сильною, іноді мені здавалося, що ваші здібності знову приховалися. Проте вкрай важливо краще контролювати їх.

Я намагалася зрозуміти, що вона мала на увазі, та марно.

— Тому сьогодні я попросила Ділана витягнути вашу магію назовні, — нарешті продовжила вона.

Головоломка в моїй голові склалася докупи. Те, як вона наполягала, щоб він тренувався зі мною. Як він не відступав і постійно тиснув на болісні точки, знаючи, що вони мене ранять.

Я знову відчула напад гніву, але цього разу вогник був значно меншим. Сердито глянувши на професорку, я вигукнула:

— Це все якась гра для вас? Ми для вас не більше ніж шахові фігури, якими ви можете рухати як завгодно?

— Міс Еверфолл, — застеріг Ділан.

— Що? Я кажу правду, — промовила я, не зводячи погляду з професорки Чен.

Їй принаймні вистачило гідності вдати присоромлення.

— Мені дуже шкода, що я обрала неправильний метод, щоб перевірити силу вашої магії. Просто хотіла переконатися, що вона й досі присутня, — сказала професорка.

Я нічого не відповіла, хоча це не означало, що мені нічого було сказати. Я боялася, що з моїх вуст злетить щось не зовсім пристойне, і я ризикну отримати ще одне попередження. А цього я собі дозволити не могла.

— Але, як ми виявили, джерело вашої магії сильне. Ви як необроблений діамант, Зої. Це лише питання часу, адже якщо не припините тренуватися та вчитися, то зможете досягти вершин. Ви зможете захистити інших від лиха та рятувати людей. Саме цього ви завжди прагнули, хіба ні?

Моє серце шалено калатало, поки її слова відлунювали в моїй голові. Так, я хотіла рятувати інших, як це робила моя мама. Але ніколи не думала, що робитиму це в такий спосіб. Ці слова професорки Чен породили в мені суперечливі почуття, які я не могла правильно розпізнати. Я була надто пригнічена цією ситуацією.

— Мені справді шкода, — ще раз повторила професорка.

І потім вона зробила ще одну річ, яка мене зовсім здивувала: вона нахилилася вперед і погладила волосся Ділана. Я вражено підняла брови.

— Все гаразд, тітко Грейс, — сказав він.

Я здивовано розкрила рот. Професорка Чен засунула завісу біля ліжка Ділана і вийшла з медпункту, не промовивши більше жодного слова. Я приголомшено дивилася їй услід. Потім глянула на Ділана. Знову на двері, які за нею зачинилися. І знову на Ділана.

— Тітка Грейс? — з недовірою перепитала.

Він зняв холодний компрес з голови і поклав його на маленький пластиковий столик біля ліжка.

— Я не розумію твого запитання.

Великим пальцем через плече я вказала на двері, через які щойно зникла професорка Чен.

— Ти дуже добре все розумієш. Професорка Чен — твоя тітка?

Парк узяв склянку води зі столика і зробив ковток. Потім повільно кивнув.

— Так, стала після одруження.

Я відкинулася на стільці, схрестивши руки на грудях, і обдумувала цю нову інформацію.

— Якщо вона твоя тітка, тоді чому погрожує тобі відрахуванням?

— Я не знаю, чи ти вже встигла її добре пізнати, але... вона сувора. Якщо я роблю щось неправильно, мене за це добряче карають. Мабуть, навіть більше, ніж будь-якого іншого студента академії.

— Мої співчуття, — сказала я напівжартома.

Ділан лише всміхнувся, але потім скривився, ніби йому було боляче. Я одразу розслабилася і посунулася вперед на стільці. Занепокоєно оглянула його.

— Все гаразд?

Він подивився на мене, і усмішка згасла.

— Лише трохи болить. Ти дуже сильна, хоча, можливо, й не скажеш так.

— Навіть не знаю, це комплімент чи образа, — сухо зауважила я.

— Комплімент. Не кожен зміг би з одного удару зламати мені два ребра.

Я різко вдихнула.

— Мені дуже шкода. Я не хотіла завдати тобі болю.

— Знаю.

Кадик Ділана смикнувся, коли він ковтнув.

— Мені також шкода. Тобто за те, що я наговорив.

Я зробила паузу, поки його жорстокі слова проникали в мою пам’ять.