Страница 58 из 103
— Ти мене почула. Розкажи мені, що вже прочитала про Морріган. Адже ти зараз живеш у гуртожитку, в якому більшість студентів — її нащадки.
Я ледь не видала роздратованого зітхання. Ось як він мститься. Але що ж, я покажу йому, що можу зберігати холоднокровність навіть у такій ситуації і що я не простачка, навіть якщо йому цього хотілося б.
— Морріган була кельтською богинею війни, влади і долі, — почала я. — Часто кажуть, що вона є триликою богинею, яка уособлює Маху — богиню битви, Бадб — провісницю війни, і Немайн — богиню люті. Крім того...
— Не так поверхово, — перебив мене Ділан з майже знудженим виразом обличчя. — Я маю на увазі не лише її якості, а більше те, наскільки Морріган формує життя, яким ми його знаємо.
Я обмірковувала його слова, не уявляючи, до чого він веде.
— Морріган допомагала Туата де Дананн у війнах. Вона використовувала свої навички, щоб вигравати битви й...
Ділан знову відмахнувся.
— Ти просто шкребеш по поверхні, Міс Еверфолл. Я хочу знати значення Морріган для нас. Що її сила може означати для тебе?
Я просто похитала головою, бо взагалі не уявляла, що він хотів почути. І це мене розлютило. Я ненавиділа, коли мені бракувало відповідей. Ділан відкинувся на спинку стільця, сьорбнув кави і мовив:
— Наприклад, думаю, що історії про Морріган не просто про війну та смерть. Прихований у них символізм натякає мені на те, що доля неминуча й немає сенсу боротися з нею. Її сила показує мені, що конфлікти не обов’язково повинні закінчуватися трагедією, а перемога варта того, щоб за неї боротися. Вона також показує мені, що не все безнадійно й навіть із майже безвихідної ситуації є вихід. Треба тільки наважитися ним скористатися.
Я похмуро втупилася в нього. Не могла повірити, що за допомогою Морріган він розповідає, що я повинна зіткнутися зі своїми почуттями. У мене на мить виникла спокуса показати йому середній палець. Але я стрималася і обдумала його слова. Мене до біса дратувало те, що він сидів там з невимовно розумним виразом обличчя та говорив такі мудрі речі. А ще більше дратувало те, що його слова пробудили в мені щось схоже на надію. Я навіть не знала, на що саме сподіваюся. І це, мабуть, злило мене ще більше.