Страница 57 из 103
Однак Ділан нічого не відповів і насупився. Цікаво, що відбувалося в нього всередині. Чи він злився, що я ухилилася від відповіді на його запитання перед тим, чи це було через нашу зустріч у бібліотеці, де я спіймала його на торгівлі та викрила. Ми тоді не надто добре порозумілися, і я справді думала, що він сприйняв це погано, саме тому не прийшов учора. Однак його пояснення, що в нього були якісь важливі справи, не було звичайною відмовкою. Кола під очима і глибока подряпина змусили мене замислитися, чи не сталося з ним чогось поганого. Але я не знала, варто запитувати його про це чи ні. У підсумку відклала це на потім і зосередилася на тому, щоб приготувати якомога смачніший сніданок.
Студенти в тренувальному одязі також снідали, деякі з них скоса поглядали на нас із Діланом. Я не була впевнена, чи всім відомо, що ми з ним робимо тут о цій порі. Зважаючи на те, як вони на нас дивилися, ні.
Зважаючи на те, як вони на нас дивилися, ні. Я саме розвернулася, щоби взяти порцію свіжонарізаних фруктів, коли почула, як хтось вимовив моє ім’я.
— Її вигнали з комітету.
— Серйозно?
Хтось хихикнув.
Я розпрямила плечі й намагалася не подати вигляду. Через усе, що сталося, я майже забула про цей інцидент. Тепер слова місис Волш знову зринули в моїй голові.
«Але після консультацій з викладачами я зрозуміла, що ваша нова кар’єра в цій академії суперечить тому, що символізує титул “Міс Еверфолл”».
Потім пригадався Бо, який назвав мою магію дурнуватою і відкинув наше розслідування як наївні ігри. Я зціпила зуби. Так, ніби мої цінності після пробудження магії розвернулися на сто вісімдесят градусів. Так, ніби я могла змінити те, що прокинулося в мені. Я замислилася, що було б, якби замість бойового мистецтва Луга Бо отримав інший дар. Мої почуття до нього точно не змінилися б. Після нашої вчорашньої розмови я не була в ньому впевнена.
Мені було конче потрібно очистити голову, щоб зосередитися на тому, що чекає на мене попереду. Я мусила зосередитися на наставництві. На розгадці таємниці смерті Фінна, з погрозами чи без. І я хотіла навчитися використовувати свою магію більш цілеспрямовано, щоб більше ніхто не загинув у моїй присутності, щоб мене більше ніколи не мучило таке почуття провини. З моїм нинішнім рівнем знань я могла б зробити більше. Я могла б піти до викладачів заздалегідь і розповісти їм про свій дискомфорт. Я могла б улаштувати медитацію в надії отримати видіння або принаймні відчуття небезпеки, що насувається, раніше.
І я хотіла дізнатися більше. Кожен розділ, який я читала про магію смерті, кожна година, яку проводила з Діланом, давали мені трохи більше розуміння.
Ділан уже сидів на нашому звичному місці в глибині залу й пив свій еліксир життя. Я пройшла повз стіл, за яким розташувалася половина групи студентів, і майже з викликом посміхнулася їм. Нехай вони бачать, що мені байдуже до їхніх пліток.
Коли я сіла навпроти Ділана й занурила ложку в кашу, то зрозуміла, що він пильно дивиться на мене. Насправді він розглядав мене, як бактерію під мікроскопом.
— Що? — запитала я.
— Хіба це не виснажує?
Я була вражена. Не очікувала цих слів.
— Про що ти?
Він підняв одне плече й позирав на мене через край своєї чашки, наче міг знайти відповідь на своє запитання, якщо подивиться досить уважно.
— Я ще не зустрічав людей, настільки одержимих тим, щоб показати іншим, наскільки все в них добре. І мені цікаво, кого ти насправді намагаєшся переконати. Інших? Чи себе?
Його слова вразили мене, як удар, і я впустила ложку. Мені не подобалося, що він бачив мене наскрізь. Адже якщо він міг це зробити, то й інші в академії рано чи пізно це зроблять, а цього не можна було допустити.
— Гадки не маю, про що ти, — різко відповіла я. — У мене все добре.
— Я прочитав записку. Хтось погрожує тобі після того, як намагався вбити в бібліотеці. Я не знаю, що ти і твої друзі робили в бібліотеці в головному корпусі, але це не дуже законно.
Очевидно, інші твої друзі ставляться до тебе як до прокаженої, не кажучи вже про те, що тебе вигнали з твого такого чудового комітету. Але ти сидиш тут і намагаєшся змусити мене та світ повірити, що все гаразд.
Усім, що він сказав, він витягнув темні почуття з коробки, в яку я зі всіх сил намагалася їх загнати. Я не хотіла, щоб вони виринали назовні. Все мусило залишатися так, як було. Лише так могла втриматися.
— Так і є, — сказала я, зціпивши зуби.
— Це нормально — відкрито визнати, що зараз усе паршиво, — відповів Ділан, спокійно сьорбнувши кави.
— Такий песимізм мені не личить.
— Не личить чи ти не можеш собі цього дозволити через своє становище?
Я стиснула зуби.
— Таке враження, що ти хотів би, щоб я здалася. Він байдуже підняв одне плече.
— А чого ти від мене чекаєш? Щоб я багато плакала, бо вважаю, що все несправедливо?
— Принаймні це було б чесно.
Я похитала головою. Інші студенти досі були в буфеті, а моя резолюція залишилася незмінною:
«Я не втрачатиму репутації».
Я не дам їм того, чого вони так прагнули. Якщо чекали, що я зламаюсь, то для того має трапитися щось значно гірше. Моя мама, як і весь світ, очікували, що я буду стійкою.
— І це мені каже такий правильний хлопець, — відповіла я, спираючись ліктями на стіл, щоб нахилитися ближче. — Ти ні з ким не говориш про свої почуття. Я навіть не знаю нікого в академії, хто обмінявся б із тобою більш ніж двома реченнями, бо ти нікого не підпускаєш до себе.
Ти промишляєш бозна-чим, і вчора на тебе, очевидно, напали.
Мій погляд ковзнув до його коміра, і Ділан мимохіть торкнувся глибокої подряпини. Чи то був таки поріз?
— У чому ж відмінність? Чим твоя броня краща за мою?
Ділан опустив руку. Потім він зімітував мою позу і сперся руками на стіл.
— Я не брешу світові тільки тому, що від мене чогось очікують. Коли я відкриваюся комусь, роблю це на власних умовах. Не кажу, що це краще. Але думаю, що це спричиняє значно менший стрес, аніж те, що постійно робиш ти.
Тепер уже я пирхнула.
— Ти й гадки не маєш, що коїться всередині мене. Те, що ми змушені провести рік разом, не дає тобі права судити мене.
— Я не засуджую тебе, Міс Еверфолл. Просто думаю, що ти все ускладнюєш.
— Не називай мене так, — прошипіла я.
Потім я відсунула кашу вбік і дістала свої нотатки про книжки, які мала б читати.
— Може, краще почнеш робити те, що тобі доручила професорка Чен?
— Гаразд. Розкажи мені про богиню Морріган.
Я спантеличено витріщилася на нього.
— Що?