Страница 55 из 103
Ці слова вразили мене не менше, ніж усе, що він сказав до цього часу.
— Ти говориш так, мовби я твій батько.
— Я не це мав на увазі, — Бо розчаровано потер обличчя. — Мені було приємно. Хоч раз робити те, чого від мене ніхто не очікував. Це ніяк не стосується недовіри до тебе. Це радше пов’язано з тим, що я вважаю тебе відповідальнішою за себе.
Я подивилася на нього, примруживши очі.
— Годі робити так, щоб це звучало як перекручений комплімент.
Його дурнувата усмішка розвіяла тривогу всередині мене й заспокоїла. Хоч трохи. Я відчула, що ми повернулися на безпечну територію.
— Як це сталося? — запитала.
Бо на мить замислився.
— Ронан почув про бої від кількох людей. Казали, що вони терміново шукають когось, щоб підвищити ставки.
— Ти знаєш, хто все це організував?
Він похитав головою.
— Учасники отримують анонімне повідомлення про місце проведення бою. Місце щоразу змінюється. Ми прибули туди, й нам призначили супротивників. За нами спостерігало близько тридцяти осіб. Щовечора чотири пари билися між собою, потім переможці знову билися між собою, поки не залишався один.
— І ти виграв?
Він усміхнувся.
— Не відразу.
— А останній бій?
Тепер він кивнув.
— Після першого бою я зрозумів, що всі користуються магічно посиленою зброєю, тож замовив собі таку ж. Щоправда, в Рафаеля Гарсії, а не у Фінна Томпсона.
— Ви розповіли хранителям про бої та зв’язок Фінна? — розпитувала я далі.
Бо похитав головою.
— Крі сказав мені, що вони вже йдуть слідом. Він почув це від однієї зі своїх колишніх, яка навчається у хранителів.
Я склала нову інформацію в голові, щоб сформувати загальну картину.
— Коли відбудеться наступна битва? — запитала я.
— Дідько, Зої, я наче на допиті, — сказав Бо, потираючи потилицю.
Я нічого не відповіла й просто спокійно дивилася на нього. Цілком очевидно, що він не хотів втягувати в це нікого зі своїх друзів, але мені потрібні були відповіді. І найкращий спосіб їх отримати — піти й подивитися один із цих боїв.
Зрештою Бо здався і зітхнув з покірністю.
— Наступний бій заплановано на прийдешні вихідні. Я втупилася в нього широко розплющеними очима. — І ти плануєш знову брати участь?
Він важко ковтнув.
— Я чинний володар титулу. Вважай, моя присутність обов’язкова.
У мене голова пішла обертом.
— Коли і де відбудеться наступний бій, — вимагала я.
— Маленька...
— Не маленькай мені, Бо. Я серйозно, — потягнулася до його руки й переплела свої пальці з його пальцями. — Крім того... який би це мало вигляд, якби твоя дівчина не вболівала за тебе?
Він у відповідь також стиснув мою руку, але біль у його очах промовив, наскільки нерадісно він сприйняв цю пропозицію.
— Якщо я скажу, ми можемо забути про цю тему?
Я швидко кивнула.
— Чудово.
Бо усміхнувся і потягнув мене за руку так, що я притулилася до нього. Потім обійняв мене. Хоча він тримав мене, я почувалася не так, як раніше.
Його різкі слова відлунювали в моїй голові. Особливо те, що він назвав мою магію дурнуватою.
Я відкинула погані відчуття і пригорнулася ближче. Але що більше намагалася, то гостріше відчувала, що між нами щось стало, ніби третя, тіньова постать, яка тримала нас на відстані витягнутої руки одне від одного.
Не думала, що це можливо, але коли наступного дня о п’ятій годині пролунав мій будильник, я була настільки виснажена, що ненадовго замислилася над тим, чи не залишитися в ліжку й пропустити заняття з Діланом, до того ж він цілком міг знову мене кинути. На жаль, я пам’ятала, наскільки погано мені даються провидіння й духовне наставництво, і коли в моїй уяві з’явилося незадоволене зморщене обличчя професора К’юсака, я миттю прокинулася та рвонула в душ.
Я крутилася пів ночі, обдумуючи те, що дізналася вчора. Знову й знову прокручувала в голові те, що ми дізналися. Найбільше мене непокоїло те, що тепер було кілька людей, які мали мотив убити Фінна, хоча сам факт, що він нелегально виготовляв магічну зброю, не здавався мені достатньо вагомим. Це видавалося надто непевним, хоча б тому, що ця людина могла вибрати мішенню Рафаеля. Але я дуже сподівалася, що ми знайдемо більше інформації в документах Фінна та в книжках, які він нещодавно брав.
Вийшовши з ванної, я здивовано кліпнула. Кенна вже прокинулася. Вона стояла перед фронтоном, повернувшись до мене з кухлем чаю з термоса. Її очі були припухлі від утоми, на ній була піжама з маленькими сердечками й чепчик у тон. Сусідка обережно пройшлася кімнатою і поставила чай на мій стіл.
— Чим я це заслужила?
— На знак подяки за твою допомогу.
Голос її звучав хрипко, і перш ніж я встигла сказати щось іще, вона, сонно похитуючись, повернулася до свого ліжка й сіла на краєчок. Потім широко позіхнула, тримаючи в руці власну чашку. Затим перевела погляд із вмісту чашки на мене й знову назад. Раптом здалося, що вона соромиться.
— Можна... Нічого, якщо я вип’ю при тобі? — запитала.
Я лише моргнула.
— Звичайно, нічого страшного, якщо ти вип’єш при мені. Я теж вип’ю при тобі.
— Так, але ж не кров. Принаймні для мене буде новиною, що тобі потрібна кров, щоб вижити після пробудження твоєї магії.
Поки я перетравлювала її слова, вона задумливо торкнулася підборіддя.
— Чи банші також потребують крові, щоб вижити? Якщо це так, то я з радістю додам тобі до чаю.
Я міцно стиснула чашку й притиснула її до грудей.
— Ні, дякую.
Запанувала тиша, і я відчула, що Кенну потрібно заспокоїти. Тому прокашлялася.
— І моя відповідь не змінюється від того, що я знаю, що у твоєму горнятку. Ми живемо разом. Звичайно, ти можеш пити кров при мені. Ти також можеш танцювати в кімнаті голяка або читати мені свої історичні романи, якщо хочеш.
Кенна злегка усміхнулася.
— Ні — танцям голяка, так — читанню вголос. І напоям.
Я підняла свій келих і виголосила тост:
— Ну що ж.
Slainte.
Усміхнувшись, Кенна похитала головою і зробила ковток, поки я пила свій чай.
— Ти ще не пила крові, відколи я тут, правда ж? Вона похитала головою.
— Мені потрібно лише раз на декілька тижнів, але завжди через визначені проміжки часу. І це завжди залежить від того, що відбувається. Якщо я використовую багато енергії, мені потрібно більше крові. Але це залежить від ситуації.
— І тобі все одно потрібно їсти, так? — запитала я.
Вона кивнула.