Страница 54 из 103
18
Було доволі дивно заходити до гуртожитку Золотого Листя. Це скидалося на повернення додому, за винятком того, що це місце більше не мій дім.
Бо ще був на тренуванні, тож запропонував зустрітися в його кімнаті до комендантської години. Я не хотіла відразу ж переходити до справи, тому взяла в кав’ярні смузі, а ще освіжила макіяж. Одягла блузку з рукавами-ліхтариками, що мала ззаду кілька зав’язок, які Бо вже неодноразово намагався розв’язати. Вона давала мені відчуття захищеності, якого я відчайдушно потребувала, оскільки, щоб зізнатися Бо, мені потрібно було набратися хоробрості. Відтоді як ми побували в кузні, в моїй голові вирував ураган запитань, тож я відчайдушно потребувала хоч якоїсь ясності. Не лише стосовно Фінна, а й стосовно себе. Той факт, що Бо мав такий секрет, досі залишався для мене незрозумілим. Я не могла пригадати жодного моменту в нашому житті, коли б він щось приховував. Ми фактично все розповідали одне одному. А Рафаель кількома словами посіяв зерно сумніву, якого я не могла позбутися.
Мої долоні враз похололи, коли я здійняла руку й постукала кісточками пальців у двері спальні Бо. Він швидко відчинив їх, і в мене пересохло в роті. Бо, схоже, щойно прийняв душ і був лише в рушнику, обмотаному навколо талії. Його вологе темно-русяве волосся спадало на чоло, й від цього видовища в моєму мозку щось перемкнуло. Я зробила крок уперед і стала навшпиньки. Перш ніж встигла дотягнутися до нього, щоб поцілувати, він обхопив мене руками за талію і міцно обійняв. Його гола шкіра торкалася мене, в ніс вдарив виразний аромат його гелю для душу, і я на мить заплющила очі, дозволивши всім думкам про смерть Фінна Томпсона та можливим таємницям Бо зникнути. Ми так і стояли, Бо ненадовго відпустив мою руку, щоб зачинити двері.
— Я сумувала за тобою, - прошепотіла, притискаючись до його ключиці й легко цілуючи її.
Він міцніше пригорнув мене, що я сприйняла як згоду, — Ти пахнеш димом, — зауважив він і відпустив мене. Я ще була неготова до такої конфронтації, тож простягнула йому смузі. Він схопив його й усміхнувся.
— Ти найкраща. Дякую.
Він одразу ж добряче відсьорбнув. Потім вказав на своє ліжко, постіль на якому була розкидана, ніби він щойно в ньому лежав. Я нерішуче сіла зі своїм смузі й почала гратися із соломинкою. У кімнаті запанувала тиша, коли Бо підійшов до своєї шафи і витягнув звідти спідню білизну та пару спортивних штанів для бігу. Я пильно вдивлялася у свою склянку, поки він одягався. Потім він підійшов до мене й сів на ліжко так, щоб притулитися спиною до узголів’я.
Я швидко опанувала свої думки й обмірковувала, як краще порушити цю тему. Втім, якогось делікатного способу не знайшлося. До того ж це був Бо. Ми знали одне одного вічність, були друзями й навіть більше, і я довіряла йому.
— Я була сьогодні в кузні, — повідомила. — Тому від мене пахне димом.
Бо перестав пити. Він повільно повернув до мене голову. В його погляді промайнуло щось незрозуміле.
— Ми з моєю сусідкою по кімнаті Кенною намагаємося з’ясувати, чи насправді смерть Фінна була нещасним випадком, — продовжила я. — Ми дізналися про таємні бої.
Більше нічого не сказала. Я хотіла дати йому самому розповісти про це. На шиї Бо проступили червоні плями, він опустив погляд на смузі й почав длубати його соломинкою.
— То ти тепер детективка чи як?
Від його слів я на мить аж розкрила рот. Така реакція була абсолютно протилежною реакції Бо, який заходив зі мною до залу, щоб побачити руйнування. Я стрималася, щоб не бовкнути щось різке у відповідь, і глибоко вдихнула.
— Кенна дружила з Фінном. Вона дуже засмучена його смертю.
— А тобі що до того?
Я була ошелешена й опустила свою склянку.
— Чому ти так дивно реагуєш?
Він знизав плечима й більше нічого не сказав. Я глибоко вдихнула. Бо не любив, коли його заганяли в кут. Варто бути м’якшою та більш співчутливою, якщо хочу, щоб він мені довіряв.
— Я знаю, що ти брав участь у тих боях. І нічого не маю проти того, що ти мені про це не розповідав, — сказала я якомога спокійніше.
Він перевів погляд на мене.
— Що ж, це добре. Я й не думав, що мені потрібен твій дозвіл, щоб робити те, що хочу.
Здавалося, Бо завдав мені ще одного удару, і я поступово втратила бажання з ним няньчитися.
— Що з тобою? Чому ти так говориш?
— Створюється враження, наче ти застукала мене за чимось, і я тепер маю виправдовуватися. Я думав, що ми сьогодні зустрінемося, щоб, не знаю, знову поводитися як хлопець і дівчина.
Я підняла брову.
— Тож ти гадав, що я прийшла сюди, щоб поцілуватися з тобою?
Він знову злегка знизав плечима. Хоча я хотіла, щоб ми сьогодні знову разом лягли в його ліжко й міцно поцілувалися, це бажання раптово вивітрилося. Якщо йому це подобалося, я нічого не стала б робити. Ну хіба що накричала б на нього за те, що він поводиться як бовдур.
— Я просто хочу знати, що сталося з тим бідолашним хлопчиною, — спробувала ще раз.
— Те, що в тебе ця дурнувата магія, не означає, що ти можеш ні сіло ні впало почати гратися в хранителя і розслідувати.
— Припини називати це так, — гаркнула я, намагаючись стримати решту слів, що могли вирватися з мого рота.
Він глибоко зітхнув.
— Чого ти хочеш від мене, Зої?
— Я хочу знати, що відбувається на цих таємних боях. Як ти туди потрапив? І чому вирішив, що це потрібно приховувати від мене?
Бо так міцно стиснув зуби, що його обличчя мало вигляд украй напружений. Минуло кілька секунд, і жоден з нас нічого не сказав.
— Це те, що я хотів робити тільки для себе, — нарешті тихо промовив він.
Я нашорошила вуха. І розпитувала б далі, але відчула, що він упорядковує думки, щоб продовжити.
— Спочатку я вважав, що ця ідея більш ніж божевільна. Але що довше думав, то привабливішою вона ставала. Боротися, не зважаючи ні на Раду, ні на батька, ні на зобов’язання. Лише для себе.
Таке пояснення було зрозумілим і типовим для Бо. Тієї миті я розуміла, що він говорить правду. Бо мало що робив для себе, й іноді... іноді спадщина його сім’ї пригнічувала його. Я знала це, адже щоразу, коли він так почувався, то розповідав мені, і ми разом робили щось, щоб йому стало легше. Ось чому таємні бої стали для мене ударом. А надто те, що мені про це розповів саме Рафаель у кузні.
— Якби ти мені пояснив, я б точно зрозуміла.
Мій хлопець глянув на мене із сумнівом.
— Або спробувала б відмовити від цього.
— Неправда.
— Облиш, Зої. Я ж знаю тебе. Я точно знаю, що ти б читала мені довгі нотації про відповідальність.