Страница 52 из 103
Звичайно, це не могло бути правдою. Очевидно, цей студент щойно зрозумів, про що ми говорили. І він вочевидь не хотів обговорювати смерть Фінна.
Нічого не виходило. Нам терміново потрібна була інформація, і було зрозуміло, що Рафаель її має.
Мої думки розбігалися. Я гарячково розмірковувала, чим можна було зацікавити студента випускного курсу Бронзових Вовків. Чим він може захоплюватися. І тут у мене визріла настільки очевидна ідея, що я буквально розсердилася за ті пів хвилини, коли вона визрівала.
— Ти ж знаєш, хто моя мама, правда? — поставила я зайве запитання, адже щойно перед тим він назвав мене принцесою Ради.
Коваль тільки звів брови. Для мене цього було достатньо.
— Я чула, що кузня Ради й досі шукає когось. Якщо ти нам допоможеш, то замовлю за тебе слівце перед мамою.
Кенна поруч зі мною заціпеніла. Мені також не надто подобалося розігрувати цю сцену, але зараз це було конче потрібно. Я й гадки не мала, чи справді в кузні Ради когось шукають, однак знала, що це чи не найвища посада для коваля. Мама погодилася б, якби я її попросила. Принаймні дуже на це сподівалася.
Коли очі Рафаеля загорілися, я зрозуміла, що впіймала його на гачок. Він переминався з ноги на ногу.
— У мене можуть бути неприємності, якщо хтось дізнається.
Я відмахнулася.
— Ми тебе від цього захистимо, Рафаелю. Обіцяю.
Я щиро сподівалася, що моєї обіцянки та роботи в кузні Ради буде достатньо, щоб він нарешті розповів мені правду.
— Пам’ятай про нашу угоду, — нагадала я. — Ми всі будемо в боргу перед тобою, якщо ти розкажеш, чому Фінн так старанно працював.
Рафаель зітхнув, перш ніж повернутися до мене.
— Якщо це десь випливе, я знатиму, що винна ти.
Я вдала, що замикаю рот на замок і кидаю ключ у вугілля печі. Рафаель усміхнувся. Потім він опустив очі, ймовірно, зважуючи всі за і проти, а коли підвів погляд, на його обличчі з’явилася рішучість.
— Як на першокурсника Фінн був досить умілим, учителі вважали його дуже обдарованим. Дехто це зауважив, і він отримував замовлення від нащадків Луга й Дагди на кування магічної зброї для битв.
Я подивилася на нього, нахмуривши брови.
— Ти маєш на увазі для турнірів домів?
Він похитав головою.
— Я маю на увазі таємні бої. Битви, у яких багато студентів академії ставлять великі гроші.
Я заклякла. На якусь мить мені здалося, що я щось не так зрозуміла.
— Ніколи про таке не чула.
— В цьому ж і суть таємних боїв, — відповів Рафаель.
Розумник.
— І ти маєш на увазі, що вони б’ються одне з одним, так? — запитав Мерфі, явно роздратований, як і я.
Рафаель повільно кивнув.
Це було немислимо. В Еверфоллі учням не дозволяли битися, окрім як під час тренувань і турнірів. Їм було заборонено використовувати магію або талант проти інших учнів, навіть у таких окремих випадках це можна було робити, тільки коли викладачі були присутні й пильно стежили за всім.
Якщо ж хтось це робив, то всі вони ризикували отримати суворе покарання або навіть бути відрахованими.
— Але як саме це відбувається? Студенти приходять сюди і дають таємні завдання першокурсникам?
Рафаель кинув погляд на двері. Хоча хвилину тому він здавався таким рішучим, зараз на його обличчі знову з’явився схвильований вираз. Було помітно, що йому незручно говорити про це.
— Усе не так просто. Але так, іноді такі угоди відбуваються.
— Ескізи... — пробурмотіла Кенна поруч зі мною.
В уяві виникли образи малюнків Фінна. То ось що він робив у кузні. Ось чому так часто затримувався допізна, ось чому в нього були додаткові гроші, крім стипендії.
— Проте в його кімнаті не було зброї, — зауважив Мерфі.
— Або ж її вже забрали хранителі, — зауважила я.
— Якби я була досвідченим майстром, то не зберігала б свої незаконні замовлення в комірчині чи загальнодоступній кімнаті, — заперечила Кенна.
— А звідки він узагалі брав матеріал? — поцікавився Мерфі в Рафаеля. — Усе ж на обліку. Хіба не помітно, якщо чогось бракує?
— Гадаю, вам краще піти. Я вже й так забагато розпатякав, — сказав Рафаель із напруженим виразом обличчя, та, чесно кажучи, мені було достатньо.
Я ступила крок до Рафаеля й поклала обидві руки на ковадло, грізно дивлячись на хлопця.
— Слухай, досить. Ми домовилися, ти ж далі вдаєш недоторканого. Ми дали тобі обіцянки, а ти й досі мовчиш. Якщо не хочеш допомагати нам і колись працювати в кузні Ради, так і скажи, але годі марнувати наш час.
Рафаель кліпнув. Урешті він видав найпокірніший стогін, який я коли-небудь чула, потер обличчя обома руками й нарешті — нарешті! — заговорив.
— Остання битва відбулася на протилежному березі озера, але місце щоразу змінюють, щоб гарантувати безпеку всім учасникам, — сказав він і почав ходити туди-сюди. І нехай, якщо це йому допомагало. — Спершу то був просто рукопашний бій, студент проти студента, але тепер вимоги стають чимраз жорсткішими, а цілителям, які присутні на боях, доводиться лікувати все важчі рани. Я змайстрував деяку зброю для цих боїв. Але в певний момент мені забракло часу на всі роботи на додачу до мого дипломного навантаження. Фінн дізнався про це й запропонував допомогти, бо хотів трохи підзаробити.
— Ми вже були в його кімнаті, й там лежали ескізи. Але замовлень від інших студентів не було, — сказала Кенна.
Я повернулася до Рафаеля.
— Де ти зберігав зброю для таємних боїв?
Зі всіх сил я намагалася й далі дивитися на нього, і це спрацювало — він більше не був сором’язливим. Після ще одного поспішного погляду на двері Рафаель жестом запросив нас слідувати за ним. Ми перетнули кузню, відійшли від ковадла й пішли за ним до дверей. Він штовхнув їх, і на нас ринуло холодне повітря. Ми опинилися на вулиці, в задній частині кузні, де стояло кілька сміттєвих баків.
— Сюди викидають сміття, — пояснив Рафаель. — Туди — картон, туди — метал і небезпечні відходи.
Він показав спочатку на лівий контейнер, потім на два праворуч. Відтак підійшов до крайнього смітника, нахилився і натиснув на нижню частину зовнішньої поверхні. Висунулася своєрідна шухляда, яку Рафаель потягнув на себе.
Коли він показував нам уміст, Кенна та Мерфі стояли поруч зі мною. Усередині можна було побачити кілька конвертів, а також пошарпані ескізи зброї.
— Тут люди залишають свої замовлення. Коли ми закінчуємо з ними, то зберігаємо їх у смітнику, замасковані під металеві обрізки.
— Як люди дізнаються, що їхнє замовлення готове? — запитала Кенна.