Страница 51 из 103
Я хмикнула на знак згоди й поплескала її по руці. Потім підійшла до шафки, яка вже була відчинена — звісно, хранителі вже побували тут. Затамувавши подих, відчинила шафку й одразу ж протверезіла. За винятком кількох зім’ятих папірців, вона була порожньою. Можна було б здогадатися.
— Схоже, що хранителі вже все звідси забрали, — сказала я.
Кенна нахилилася й підібрала сміття з дна шафки. Один за одним вона розгортала папірці, а я уважно розглядала їх. Це були лише ескізи інших видів зброї, схожих на ті, що ми вже знайшли в кімнаті Фінна.
— Може, візьмемо й це? — запропонувала я.
Кенна кивнула й запхала ескізи в рюкзак. Я зачинила шафку. Глянувши на прикріплені там листівки та малюнки, прочитала скорботні слова. Й зупинилася.
— Кенно, — вирвалося в мене.
— Га?
— У тебе часом немає із собою картки, яку ми знайшли в кімнаті Фінна?
Кенна відразу ж порилася у своєму рюкзаку. Трохи згодом вона відкопала картку, на якій був відбиток поцілунку зі словами
«Я ніколи цього не забуду».
Я вказала на листівку, на якій було зображено захід сонця і щось написано чорною ручкою схожим почерком. Кенна приклала її поруч.
«Мені жаль, що так вийшло»,
— було написано на ній.
Моє серцебиття пришвидшилося.
— Звучить майже як визнання провини.
— Це не може бути збігом, — прошепотіла Кенна.
Я взяла картку, а Кенна поклала її разом з іншими речами до свого рюкзака. Ми вийшли з класу. Мерфі підстрибував за дверима, ніби розігріваючись перед тренуванням. Я, здається, ніколи не бачила, щоб він зовсім не рухався.
— Знайшли щось? — запитав він.
Я коротко виклала йому суть справи, бо Кенна мала справді приголомшений вигляд. Його очі розширилися.
— Здається, це відчуття провини. Ніби в когось нечиста совість.
Я повільно кивнула й занепокоєно глянула на Кенну. Її погляд, здавалося, змінився, ніби у власній свідомості вона була в зовсім іншому місці.
— З тобою все добре? — прошепотіла я.
Вона моргнула.
— Так. Пошукаймо, чи є тут хтось, кого можемо порозпитувати.
Ми продовжили свій шлях, який закінчився за семінарськими кімнатами в кузні. Вона була просторою, а центральними елементами були ковадло та камін із масивним димарем над ним. У вогнищі жевріло вугілля, й кімната наповнювалася теплом.
Один студент стояв біля ковадла та бив молотком по розпеченому до червоного шматку металу, з якого розліталися іскри. Його спітніле темне волосся спадало на лоб, очі були зосереджені, а обличчя напружилося від жару. Він формував шматок металу, а я спостерігала за ним, як зачарована. У його рухах було відчутно магію. Він не був звичайним ковалем, ремесло було в нього у крові, а отже, і ця зброя не була звичайною. Вона була посилена магією і мала особливу функцію. Якось Бо пояснив мені, що одна магічно підсилена зброя може зробити тебе швидшим, інша — дати тобі кращий зір уночі, а ще інша — зробити тебе більш влучним. Важко було відірвати погляд від студента із засуканими рукавами, сповненого магії, з обличчям, вкритим потом, який бив по металу; це заворожувало.
— У тебе слина тече, — прошепотів Мерфі.
Я не була впевнена, кого він мав на увазі — мене чи Кенну, але швидко стулила рот.
— Дивитися не заборонено, — на мій подив відповіла Кенна.
Я стиснула губи.
— Ти маєш рацію. Але я почуваюся трохи не у своїй тарілці.
— Не хвилюйся, — сказала я, поплескавши Мерфі по спині. — Якщо ти коли-небудь покажеш нам свою магію, ми проявимо достатньо уваги й до тебе.
Цієї миті старший студент підвів очі, й на його лобі з’явилися глибокі зморшки.
— Що ви тут робите? Заняття закінчилося.
Його погляд упав на мене й на мить затримався. Зморшки на лобі розгладилися, і він витер рукавом піт із розчервонілого обличчя. Я закинула волосся за плече та підійшла до нього, відчуваючи, як мене обдало жаром від печі.
— Привіт, — привіталась, надіваючи свою найчарівнішу усмішку. — В мене є прохання, і я подумала, що, можливо, ти зможеш мені допомогти.
Хлопець схопив пляшку води й зробив ковток, не відводячи від мене погляду.
— Залежно від того, що мені за це буде.
Заковтнув наживку. Дуже добре.
— Можемо домовитися.
Один кутик його рота злегка піднявся. Потім він простягнув руку.
— Рафаель.
— Зої, — відповіла я, потиснувши йому долоню.
— Я знаю, хто ти.
Від несподіванки я кліпнула. Інші з усіх сил уникали мене, відколи стало відомо, якою магією я володію. Рафаель, навпаки, створив протилежне враження своєю теплою усмішкою. Він тримав мою руку трохи довше, ніж потрібно, й нарешті відпустив.
— Завжди приємно, коли принцеса Ради винна тобі послугу, — сказав за декілька секунд.
Раніше я, можливо, засмутилася б, якби хтось захотів скористатися моїм статусом і статусом моєї родини. Сьогодні це мене практично ощасливило. Я тверезо відповіла на його погляд.
— Домовилися.
— Я завжди зможу попросити про послугу.
Я кивнула на знак згоди, хоча була не в захваті від думки, що винна щось незнайомцеві. Але таємниця Фінна посідала зараз основне місце в моїй свідомості.
— Згода.
Він мав задоволений вигляд і схрестив руки на грудях.
— Що тобі потрібно?
— Ти часто приходиш сюди після занять? — запитала я.
Студент кивнув.
— Я маю кілька великих проектів, над якими працюю.
Я прокашлялася.
— Це, мабуть, нормально, коли ти на п’ятому курсі, так?
— Так, нормально.
— А на першому курсі таке ж навантаження?
Рафаель моргнув дещо роздратовано.
— Не зовсім. Вони тільки вивчають основи про різні метали та ковальську магію. Крім того, для першокурсників час перебування в кузні обмежений.
Оскільки хлопець був таким відкритим, я набралася сміливості.
— Моя сусідка по кімнаті була доброю подругою Фінна Томпсона. Ми хотіли запитати, чи не знаєш ти, чому він так багато часу проводив тут?
Щось темне промайнуло в погляді коваля. Кілька секунд мій співрозмовник нічого не говорив.
— Те, що сталося з Фінном, — справжня трагедія. Він був дуже талановитим.
— Слухай, ми знаємо, що він постійно працював понаднормово. І, як ти й сам сказав, для першокурсника це доволі незвично. То, може, розкажеш нам правду? Інакше нашу угоду буде скасовано, — твердо заявила я.
М’яз на його щелепі сіпнувся. Рафаель потер потилицю та зиркнув на Кенну й Мерфі.
— Вибач. Більше нічого не можу розповісти.