Страница 49 из 103
— Це було насичено. Я точно знала, що Фінн Томпсон помре. Я буквально відчувала його біль, і це... — я здригнулася, — це було жахливе відчуття.
Подруга співчутливо подивилася на мене.
— Мені дуже жаль, Зої.
Я не хотіла, щоб мене жаліли. Лише тепер, коли вона це сказала, збагнула. Я хотіла, щоб вона ставилася до мене, як і раніше. Щоб ми могли розповідати одна одній про свої дні й разом сміятися з того.
— Мені дуже пощастило в бібліотеці, — додала я.
— Завдяки Ділану.
Я кивнула.
Віолет глибоко вдихнула.
— Не віриться, що тепер тобі доводиться постійно з ним тусуватися.
Я відчувала те саме.
— Він щоранку зустрічає мене і справді працює зі мною як наставник. Часом, коли він говорить про смерть, його очі моторошно виблискують.
Віолет міцно стиснула губи. Здавалося, що вона старається стримати сміх.
— Нумо, смійся, — сказала я, примружившись.
Вона пирснула.
— Вибач, але це божевільно. І підло. Але водночас думка про те, що Парк втовкмачує тобі в голову навчальний матеріал, така абсурдна, що я не можу не сміятися.
Вона виконала моє бажання, але я чомусь не могла сміятися.
— Не терпиться побачити, як складеться решта року.
— Все буде добре. Якщо хтось і може з таким упоратися, то це саме ти.
Я демонстративно підняла апельсиновий сік.
— Випиймо за це.
— Slainte!*
Наші келихи дзенькнули, коли ми стукнулися. Потім ми доїдали решту печива і розмовляли про все й ні про що аж до комендантської години.
*Будьмо! (шотл.)