Страница 48 из 103
— Досить, Ділане! Я хочу знати, що ти йому продав. — Я теж багато чого хочу, та не отримую. Таке життя. На цих словах він розвернувся і попрямував до виходу з туалету. Моя рука смикнулася, але я дуже добре пам’ятала, яку крижану, смертоносну магію відчула, коли востаннє намагалася схопити його. Тому цього разу зреагувала швидше — оббігла його і стала перед дверима.
Ділан глянув на мене темними очима.
— Я хочу знати, чи моїм друзям загрожує попередження або навіть догана.
— Твоїм друзям, — повільно повторив Ділан. Я кивнула. — Друзям, які навіть не глянули на тебе відтоді, як прокинулася твоя магія? Тим, які влаштовують вечірки, не запрошують тебе туди і розповідають усім, що ти проклята й небезпечна?
Здригнувшись від його слів, подумки повторила те, що він щойно сказав. Тоді розтулила рот і стулила його знову.
На цих словах Парк потягнувся до дверної ручки позаду мене й торкнувся моєї талії. Мене пройняв холод, і я відскочила вбік, коли він протиснувся повз і вийшов. Холод не покидав мене, поки я стояла в туалеті, обмірковуючи його слова.
Того раннього вечора, коли я стояла перед кованими воротами до вікторіанських садів, мені здавалося, що я тут уперше за кілька місяців, хоча була тут нещодавно.
Я розправила плечі, викинула з голови різкі слова Ділана і пройшла крізь ворота. Акуратно підстрижені живоплоти тягнулися обабіч до першого перехрестя. Я пішла прямо до великої альтанки, де здалеку побачила Віолет. Вона тримала руки вгорі, вираз її обличчя був зосередженим, а пасма темного волосся розвівалися навколо голови так, наче жили власним життям. Її шкіра, здавалося, світилася зсередини, мовби магія пульсувала безпосередньо в крові.
Із землі піднімалися лози, закручувалися і зміїлися довгими колами навколо металевих прутів альтанки. Пишний зелений плющ, що звисав у центрі альтанки і вже був надто довгим, від ніжних рухів Віолет скручувався і знову піднімався вгору, аж доки лози не зачепилися за дах. За мить альтанка знову мала охайний і доглянутий вигляд.
Туга розлилася в моїх грудях. Як би я хотіла зробити те, що зробила моя подруга. Я дивувалася, дивлячись на магію, яка витікала з її пальців, і на рослини, що підкорялися її волі. Це було красиво й водночас чарівно. Тієї миті Віолет обернулася, і її очі розширилися, коли вона побачила мене.
— Ось ти де! — вона підійшла та обійняла мене.
Це були перші щирі обійми, відколи прокинувся мій дар, і туга в моїх грудях повільно вщухла.
— Мені дуже шкода, що місис Волш так вчинила. Досі не віриться.
Я важко ковтнула й насилу усміхнулася.
— Так, це дуже погано. Зате я зможу надолужити згаяне в моїх нових предметах.
Я сказала це не тому, що так думала. Це був єдиний плюс, який мені вдалося знайти.
Віолет узяла мене за руку й повела до крісла в альтанці.
— Ти повинна все мені розповісти. Здається, ніби ми цілу вічність не розмовляли як слід.
Я почувалася так само. Нашу телефонну розмову напередодні ввечері не можна вважати справжнім спілкуванням. А сьогодні під час обіду зустріч із місис Волш внесла свої корективи.
— Я зараз не в найкращому стані. Це все дуже зачепило мене. Постійно думаю про маму й про те, що б вона зробила в цій ситуації. Потім зазвичай швидко опановую себе.
Подруга співчутливо глянула на мене.
— Здається, ти непогано даєш собі раду з тим, що тебе вибило з колії.
Я вдячно всміхнулася.
— Це дуже мило з твого боку.
— Я справді так думаю. Мені... мені жаль, що раніше не поцікавилася, як у тебе справи.
— Ти питала, — швидко відповіла я, згадавши, як вони з Бо допомагали мені пакувати речі.
— Так, але... ти знаєш, що я маю на увазі.
Мені стало цікаво, чи говорив Бо з нею про нашу розмову в оранжереї, коли я наполягала на тому, що між нами нічого не змінилося.
Віолет нахилилася й витягла щось з-під лавки. Вона поставила між нами тацю зі снеками, на якій стояли дві склянки з апельсиновим соком. Там також була миска з чипсами й тарілка її легендарного печива. Я скрикнула й одразу ж схопила одне.
— Ти зробила його для мене? — запитала я, відкушуючи потрійну шоколадну спокусу.
Ві кивнула.
— Воно було конче потрібним після зустрічі з місис Волш.
Слова Ділана випарувалися з моєї свідомості. Сумніви щодо моїх друзів були безпідставними, вони, як і раніше, прикривали мою спину. їм також просто треба було пристосуватися до ситуації, яка виникла.
— Як минула решта розмови? — запитала я, жуючи.
Віолет рішуче похитала головою.
— Облишмо вже цю тему. Щоб тобі полегшало.
Мені стало тепло на душі.
— Ти така мила.
Віолет закинула ноги на лавку й узяла печиво з краю тарілки.
— Пам’ятаю, що відчувала тоді, коли прокинулася моя магія. Усе раптом стало іншим. Я почувалася такою сильною.
Я зморщила ніс.
— Упевнена, що, якби в мене була інша магія, все було б так само. Але чомусь я не почуваюся сильною. І це не та здатність, яку можна використати в щоденному житті, адже вона так тісно пов’язана зі смертю. Кілька днів тому, коли... — я зробила паузу.
Не подумавши, хотіла розповісти Віолет про випадок у бібліотеці, коли впали полиці. Але згадала реакцію Бо. Як він ледве зміг мені повірити. А ще я пам’ятала, що Кенна, Мерфі та я досі намагалися з’ясувати правду про обставини смерті Фінна. І все ж... це була Віолет. Я довіряла їй. І це був перший раз, коли вона по-справжньому переймалася моїми здібностями.
— Кілька днів тому в мене трапився інцидент у бібліотеці. Тепер уранці маю наставництво, і я читала, коли раптом у мене з’явилося дивне відчуття, майже таке ж, як увечері на балу, тільки слабше. Невдовзі після цього звалилися полиці. Якби Ділан не відштовхнув мене вбік, я, мабуть, опинилася б у медпункті з незліченною кількістю зламаних кісток.
Віолет опустила печиво й подивилася на мене з розкритим ротом. На її обличчі відбився шок.
— І ти розказуєш про це тільки зараз?
Я сердито глянула на неї.
— Стільки всього сталося. Я ледь тримаюся.
— Усе гаразд? — запитала вона.
Я кивнула.
— Я просто невдало впала на плече, там синець. Усе інше добре.
— І ти це відчула? — запитала Віолет. — Тобто ти це передбачила?
Я невпевнено звела одне плече.
— Думаю, так. Але магія й досі така нечітка. Це не те, що я можу безпосередньо осягнути. Я не відчуваю сили, як ти, і не бачу речей перед собою. Це більше схоже на інтуїцію.
— А як це було на Балу зоряної ночі?