Страница 47 из 103
16
Ми з Кенною піднялися нагору до кабінки в галереї. Вона була дещо замала для трьох людей, адже за декілька хвилин до нас долучився Мерфі. Він зиркав то на мене, то на Кенну, та врешті втиснувся на місце поруч зі мною, так що я опинилася затиснутою між ним і стіною.
— Тренування тривало цілу вічність, — сказав Мерфі, озираючись на всі боки так, ніби хотів переконатися, що за ним ніхто не спостерігає.
Потім витягнув зі свого рюкзака велику зелену бляшанку й відкрив її. Усередині була піца, на вигляд учорашня. Він демонстративно простягнув її нам. Адреналін від нашого вчинку поволі вивітрювався, а в моєму шлунку утворилася величезна діра, яка активно бурчала, тож я взяла шматок і відкусила.
— Ти щось дізналася? — поцікавився Мерфі, відкушуючи шматок піци.
— Фінн узяв чимало книжок, — відповіла я, вказуючи шматком піци на свій мобільний телефон, що лежав посеред столу.
Тим часом Мерфі простягнув бляшанку Кенні, вона несміливо взяла й собі шматок, ніби боялася, що її спіймають.
Ми схилилися над моїм телефоном, на якому я відкрила фотографію монітора бібліотекарки. Тоді переглянули історію видачі, особливо найновішу. Я уважно пригледілася до назв.
«Кельтський Інший світ».
«Чотири великі міста: Фаліас, Ґоріас, Фініас і Мюріас».
«Класичне ковальство доісторичних часів».
«Клинки долі».
«Духи природи та їхнє походження».
Біля кожної праці, крім «Клинків долі», була вказана дата повернення.
— Бачиш це? — голос Кенни прозвучав трохи вище.
— Цієї книжки не повернули? — запитав Мерфі.
Я втупилася у фото і збагнула, що вона має на увазі.
— Дата повернення, — пробурмотіла я.
— Книжки повернули в понеділок, після смерті Фінна.
За столом запанувала тиша. Я опустила піцу, і мої думки розлетілися в різних напрямках.
— Якщо це зробили не хранителі або його сусід по кімнаті... — продовжила я.
— Тоді це, певно, був той, хто полював на Фінна, — закінчила моє речення Кенна.
— Або Евандер обманув нас, — додав Мерфі.
— Ти його підозрюєш? — поцікавилася я.
Він нерішуче підняв одне плече.
— Він, без сумніву, зрозумів, що ми занадто розпитуємо. І його раптова втеча здалася мені дивною.
— Втім, це не робить його підозрілим, — сказала Кенна. — Я також не хотіла б, щоб посеред перерви мене допитували незнайомці, і, мабуть, відреагувала б так само.
І то правда.
— Але для чого злочинцеві завдавати собі клопоту поверненням книжок Фінна?
Мерфі вперся ліктями в стіл.
— Може, вони розкривають його особу.
— Або чому Фінн так багато працював понаднормово в кузні, — подумала я вголос.
Кенна поклала свій шматок піци назад у бляшанку Мерфі.
— Або ж і те, й інше.
— А може, зберемо книжки й подивимося, чи вдасться в такий спосіб знайти якісь зачіпки? — запропонувала я.
Кенна та Мерфі відразу ж погодилися. Кожен обрав по одній книжці з переліку, після чого ми розійшлися. Ми одночасно бродили між стелажами, Кенна шукала свою книжку нагорі, щоб не довелося знову спілкуватися з міс Вульф, якби вона випадково наштовхнутися на неї на нижньому рівні бібліотеки.
Спускаючись униз у пошуках «Класичного ковальства доісторичних часів», я проминула кілька столів. Помітивши Орлу з групою інших дівчат із Золотого Листя, подарувала їм, як я сподівалася, безтурботну усмішку. Орла відповіла мені тим самим, та я помітила й те, що вона швидко обернулася і притулилася до Сабріни. Моє звільнення, напевно, вже зумовило фурор у комітеті. Незабаром про це дізнається вся академія. А це означало, що стане більше дивних поглядів.
Я відкинула ці думки й зосередилася на пошуку потрібної книжки. На щастя, вона була лише в одному примірнику. Я відшукала її на краю нижньої полиці біля туалетів. І в цей час стала свідком жвавої розмови двох людей.
— У надмірних дозах ця штука до біса небезпечна, — я почула глибокий голос, який здавався знайомим.
— Ти тут, щоб виконувати свою роботу, а не читати мені нотації, — я впізнала й інший голос. На мить запала тиша, і другий голос зітхнув: — Усе добре! Не варто гратися зі мною в людину-тінь.
— Терпіти не можу, коли мені вказують, що робити, — це, без сумніву, був Ділан.
— Я зрозумів, чуваче. Більше не повториться.
— Гаразд, а тепер давай гроші.
Якомога непомітніше я зазирнула за полицю. Двері до туалету були прочинені, і я побачила високого Ділана та впізнала рюкзак, який він тримав на одному плечі. На мій подив, він передав рюкзак і його вміст студентові, який був у туалеті разом із ним. Вони обмінялися рукостисканням, під час якого, безумовно, відбулося передавання грошей.
— Було приємно мати з тобою справу, — сказав хлопець, відштовхуючи Ділана й швидко виходячи з туалету.
Тоді я зрозуміла, хто це був. Ронан, один із найближчих друзів Бо. Я поспішно відступила. Ронан пройшов повз мене, і я насупилася, дивлячись йому вслід. Потім знову повернулася, подивилася на полицю й крізь щілину у дверях побачила, як Ділан ретельно миє руки. Я дивилася на нього, а моє серце шалено калатало. За декілька секунд я опанувала себе, обійшла полицю, міцно притиснула книжку до грудей і пішла до туалету, зачинивши за собою двері.
Я прокашлялася.
— Що ти йому продав?
Ділан завмер і через дзеркало подивився мені в очі. Я стояла діагонально позаду нього й дивилася, насупившись. Він повільно вийшов зі ступору, зробив півоберт і витягнув паперові рушники з диспенсера.
— Спершу ти полізла в комп’ютер бібліотекарки, а зараз переслідуєш людей у туалеті. Я думав, що ти порядніша, Міс Еверфолл.
Після сьогоднішнього дня від цього дурнуватого прізвиська мені ставало гірше, ніж зазвичай. Я стиснула книжку міцніше, так міцно, що в мене побіліли кісточки.
— Ти щойно продав приятелеві мого хлопця бозна-що. Тож маю знати, чи комусь із моїх друзів загрожує небезпека, — рішуче мовила я.
Ділан пожбурив паперові рушники у смітник і повернувся до мене.
— Ронан — дорослий хлопчик. Він сам розбереться.
Я ступила крок уперед.
— Розбереться з чим? Ти ж щойно його попередив. Парк заклав пасмо чорного волосся за вухо.
— Не дуже ввічливо підслуховувати.