Страница 45 из 103
— Віолет, я попрошу вас відтепер узяти на себе роль наставниці для нових претенденток, — сказала місис Волш, звертаючись до Віолет.
Моя подруга подивилася на мене, потім знову на голову комітету.
— Ви впевнені? Тобто в Зої найбільший досвід. Це стане великою втратою для всього колективу, якщо її не буде тут.
Її спроба переконати голову комітету в протилежному мала зворотний ефект.
— Якщо ви не хочете цієї посади, я передам її комусь іншому, Віолет. Я ретельно зважила ситуацію і дійшла висновку, що це рішення піде на користь усім зацікавленим сторонам.
— На користь, — повторила я і фиркнула.
Місис Волш здивовано подивилася на мене.
— Перепрошую?
— Ви могли б бути просто чесною.
Серце калатало в моїх грудях, а кров закипала.
— Не встигла моя магія смерті прокинутися, як мене викидають, наче сміття.
— Зої, — прошипіла Віолет, але місис Волш заспокійливо підняла руку.
— Останніми роками я завжди намагалася навчити вас грації, справедливості та сміливості, Зої. Не забувайте цих уроків тільки тому, що перед вами новий шлях. А тепер ідіть, перш ніж скажете щось, про що згодом неодмінно пошкодуєте.
Я стиснула руки в кулаки й підвелася. Віолет зробила те саме, але місис Волш спрямувала свій непохитний погляд на мою подругу.
— Якщо ви не проти, я хотіла б ознайомити вас із новими обов’язками, Віолет.
Ві знову сіла, але не без того, щоб співчутливо глянути на мене. Вона беззвучно промовила: «Мені шкода», на що я не відповіла. Я була занадто зайнята тим, щоб опанувати себе. Усе всередині мене кричало, що я повинна випустити свою злість, та я не могла. Навіть те, що кинула голові комітету ці різкі слова в обличчя, було занадто. Якби вона розповіла про це моїй матері, я була б приречена. Тож я стримала бажання грюкнути дверима її кабінету й зачинила їх дуже тихо. Поки місис Волш пояснювала моїй найкращій подрузі, як відтепер вона обійматиме мою посаду, я крок за кроком прямувала до туалетів і зачинилася в першій-ліпшій кабінці. Там намагалася заспокоїтися, поки мої руки не перестали тремтіти.
Кенна стояла біля входу до бібліотеки й відштовхнулася від стіни, коли побачила мене.
— Привіт.
Вона уважно подивилася на мене і занепокоєно насупилася.
— Усе гаразд?
— Звичайно, все чудово, — відповіла я, усміхаючись.
Якщо навіть Кенна, яка знала мене зовсім недовго, помітила, що зі мною щось не так, то, очевидно, я не дуже добре приховувала свої емоції. Але треба визнати: що було не надто легко оговтатися після удару, який я щойно отримала від місис Волш. Тому було майже приємно почати робити щось, що не мало нічого спільного з моїм зруйнованим життям. Я повністю зосередилася на завданні, яке стояло перед нами: дізнатися, що сталося зі шкільними підручниками Фінна.
Кенна розкрила свій рюкзак, витягла аркуш паперу й простягнула мені.
— Я склала перелік назв, які важко знайти. Це відволіче їх.
— Звучить непогано, — сказала я.
Кенна вагалася.
— Ти впевнена, що хочеш це зробити? Якщо нас спіймають, будуть неприємності.
Останні кілька років я щодня прагнула до досконалості й ніколи не ризикнула б отримати попередження. Але що зараз? Я втратила свій дім. Свою репутацію. А тепер і свою посаду в комітеті «Міс Еверфолл». Мої друзі влаштовували вечірки без мене, бо вважали проклятою. Моя мати хотіла, щоб я володіла іншою магією. Мені вже майже не було чого втрачати. А це завдання, яке стояло перед нами, хоча б мало важливу мету. Справедливість для Фінна й закінчена справа для Кенни. Я дуже хотіла їй допомогти, тому швидко кивнула.
— У нас усе вийде.
Я сподівалася, що мій голос був достатньо переконливим. Кенна не повинна думати, що я витаю у хмарах.
На її обличчі з’явилася невпевнена усмішка. Вона мала дуже скептичний вигляд, наче не могла повірити, що я справді йду з нею слідами Фінна. Я підвелася до Кенни і майже потягнула її сходами до бібліотеки в головному корпусі. Водночас я ігнорувала погляди людей, повз яких ми проходили.
Бібліотека в головному корпусі була значно більшою, ніж у будинку Срібних Круків. Темні дерев’яні стелажі височіли до самої стелі, а підлога була вкрита килимом із візерунком. З одного боку стеля бібліотеки була склепінчастою і прикрашена розписами. У центрі головної зали вузькі сходи вели нагору, до галереї та інших стелажів, що обрамляли стіни. На нижньому рівні між стелажами кілька групових столів, на яких із певною відстанню стояли золоті лампи з маленькими абажурами. Кілька місць були зайняті, і там панувала жвава робота.
Ми з Кенною пройшли стійку видачі, де сиділи два бібліотекарі. Минули ряди стелажів і зайняті групові столи, попрямувавши до інформаційної стійки далі біля вікон, що виходили на озеро. Мій погляд ковзнув по витонченому вітражі.
На витворі мистецтва були зображені всі Туата де Дананн, нащадки яких утворювали Раду. Я вдивлялася в обличчя Кліодни. На вітражі вона сяяла в блакитній сукні, а яскраве світле волосся обрамляло її як німб. Поруч із нею було три птахи: один на плечі, один на її елегантно витягнутій руці, і один безпосередньо над нею. Пообіднє світло проникало крізь кольорове скло, відбиваючись яскравими плямами на підлозі та прилеглих стелажах.
До мого горла підступив клубок, коли мені знову згадалися слова місис Волш. Для неї я стала гірким розчаруванням, як і для майже всіх інших людей у моєму оточенні. Але Кліодна була не тільки богинею краси та зцілення. Її також вважали королевою банші. Навіть якщо ця магія більше не була такою поширеною... у мені є кров богині. І вона точно не була ні для кого розчаруванням.
Я насилу відірвалася від вікна й зосередилася на нашому завданні. Кенна кинула на мене короткий погляд, і я підбадьорливо кивнула їй. Потім я повернулася до найближчого стелажа, зайшла між рядами й залишилася там на краю, вдаючи, що шукаю книжку. Звідси я могла добре чути свою сусідку.
— Чи могли б ви допомогти? Мені дуже потрібні книжки із цього переліку.
Почулося коротке шарудіння, потім зітхання.
— Тут багато, — пробурмотіла бібліотекарка.
Кенна нервово засміялася. Нам потрібно буде попрацювати над цим наступного разу.
— Я впевнена, що ви знаєте професора К’юсака. У нього дуже багато вимог до рефератів, а мені терміново потрібна гарна оцінка, щоб підвищити свій середній бал.
Почувся скрип відсунутого стільця.
— Ну що ж, давайте подивимося ваш перелік.
— Дуже дякую.