Страница 44 из 103
15
Ставало дедалі важче дотримуватися нової ранкової рутини. Втома міцно засіла в моїх кістках, коли я вирушила на додаткові заняття з Діланом. Здавалося, він і далі хотів позбавити мене страху перед смертю, адже це не відповідало шляху банші. Я ж уважала, що він занадто легковажно ставиться до цих тем, а також, що відчував майже диявольську радість, коли розповідав мені про різні способи померти чи про потойбічний світ. Водночас дуже чітко відчувала, що за цією маскою, яку Ділан переді мною надівав, криється щось більше. Наприклад, коли його погляд ставав похмурим, а очі — майже чорними після моїх запитань про відчуття, які виникають, коли супроводжуєш когось у потойбічний світ. Або коли кісточки на його пальцях ставали білими після того, як він дуже міцно стискав свою чашку з кавою, оскільки я запитала його про наслідки некромантії — повторного викликання мертвих, і він наполегливо уникав цієї теми.
Потім почалися заняття, які ще більше приземлили мене. Іноді з’являлося відчуття, що це все можливо подолати, якщо я докладу достатньо зусиль, але на занятті з провидіння знову почувалася безнадійно.
На фольклорі все складалося добре, що було очікувано, адже це єдиний предмет, який мені дозволили залишити. Але день був зруйнований, коли настало заняття з духовного наставництва. Професор К’юсак був справжнім покидьком, інакше я не могла його назвати. Річ не в тім, що я не
хотіла
зрозуміти ці речі з потойбіччям і контролем своєї магії. Я цього дуже хотіла. Можливо, навіть занадто сильно, адже коли заняття закінчилося, я була повністю виснаженою. Навіть не уявляла, як усе це витримати. Я йшла коридорами верхнього поверху головної будівлі академії до кімнати, де у Віолет був урок чаклунства, мої плечі були напруженими. Декотрі мої колишні однокласники йшли назустріч і обходили мене, коли бачили, як я спираюся на стіну. Я зітхнула з полегшенням, коли нарешті побачила свою подругу. Віолет якраз розмовляла з Орлою, яка замовкла, щойно помітила мене. Вона ще щось пробурмотіла і швидко пройшла повз нас. Я стрималася від бажання закотити очі.
— Не знаю, що там в Орли, але вона перебільшує. Минулого тижня вона без проблем користувалася моїм блиском для губ, — сказала я, намагаючись узяти Ві під руку.
У цей момент подруга перекинула сумку з одного плеча на інше, тим самим завадивши мені. Я насупилася, дивлячись на неї, але Віолет вдала, що не помітила цього, і я почала думати, чи не навмисно вона зробила це.
— Місис Волш сказала, що перед зустріччю з іншими ми маємо зайти до неї в кабінет, — сказала Ві.
— Ти знаєш, задля чого? — запитала я, коли ми прямували до сходів.
Ві похитала головою.
— Й гадки не маю.
Певний час ми йшли мовчки. Дійшовши до сходового майданчика, я кинула короткий косий погляд на Віолет.
— Ви вчора святкували?
Вона напружилася, але за мить знову набула цілком нормального вигляду.
— Дарраґ запросив нас до себе в кімнату в гуртожитку. Я хотіла покликати тебе, але... комендантська година.
У моєму горлі утворився клубок.
— Я розумію. Все... все вже не так, як раніше.
Віолет зважувала мої слова.
— Я маю на увазі, що хотіла б, щоб було інакше. Але сталося так, як сталося. І заради вечірки Дарраґа отримувати попередження точно не варто.
Я змусила себе всміхнутися.
— Здається, вечірка не була відстійною.
Вона махнула рукою.
— Ні, але нічого особливого. Якщо ми ризикнемо отримати попередження, то з поважної причини. Домовилися?
Подруга здавалася щирою. Я намагалася погасити неприємне почуття, яке виникло. Дружба з Ві не мала постраждати від цієї нової ситуації, як і мої стосунки з Бо. Але як це зробити, якщо я не могла бути на жодній вечірці, а наші розклади тепер були такими різними?
— Домовилися, — повільно сказала я.
На цьому тему було вичерпано. Спустившись униз, ми звернули в коридор, де були кабінети деяких викладачів. Перед дверима кабінету місис Волш зупинилися і постукали.
— Заходьте, — сказала вона, і ми увійшли до маленького кабінету, який був таким же охайним, як і вона сама.
Усе мало своє місце: від акуратно складених заяв на її столі до книжок, розставлених за алфавітом на полицях, і фотографій переможниць конкурсу «Міс Еверфолл» попередніх років на стіні, де серед інших була й вона в шістнадцять років.
— Ви двоє, привіт. Сідайте, будь ласка, — місис Волш вказала на два антикварні м’які стільці перед своїм столом.
Ми сіли й очікувально подивилися на голову комітету. Зустріч з новими кандидатками мала розпочатися незабаром, тому в нас залишалося не дуже багато часу.
— Зої, ви знаєте, як високо я ціную вас, — нарешті почала місис Волш, склавши руки на столі перед собою.
Її блакитні очі глянули на мене, і я побачила в них те, чого раніше не помічала, — жаль. Здавалося, вона розкаювалася, і я зрозуміла, що зараз прозвучать слова, які мені зовсім не сподобаються.
— Ви чудово використовували свій час як Міс Еверфолл і завжди вражали мене своєю відданістю та самостійністю в загальнокорисній діяльності академії. Ви справді можете пишатися тим, чого досягли.
Я непомітно витерла руки об спідницю.
— Дякую, місис Волш.
Голова комітету подарувала мені свою професійну нейтральну усмішку.
— Ви змусили мене пишатися, і я впевнена, що те саме відчуває ваша мати. Втім, після консультацій з колегією я дійшла висновку, що ваша нова кар’єра в цій академії контрастує з тим, що символізує посада Міс Еверфолл.
Віолет, яка сиділа поруч зі мною, різко вдихнула.
— Що... що це означає? — запитала я і сама почула, наскільки хриплим був мій голос.
Місис Волш прибрала попелясто-сиве пасмо за вухо й вирівнялася на своєму стільці.
— На жаль, я змушена повідомити, що ваш час у комітеті завершився. Мені було приємно спостерігати за вашим розвитком і підтримувати вас.
Кров хлинула до моїх вух. Я не знаходила слів і так сильно вчепилася пальцями в коліна, що там точно залишаться червоні плями. Але я не могла поворухнутися. Я взагалі нічого не могла.
Мене викинули з комітету. З комітету, заради якого я надривалася більш ніж два роки. В який мені зарахували за позакласне досягнення. Єдина річ, якою пишалася мама. Багато годин загальнокорисної роботи. Роль посла академії. Наставництво претенденток на титул «Міс Еверфолл». Незліченні години праці, які я вклала в це.
Я не могла дихати.