Страница 4 из 103
2
Формація закінчилася, зібралися всі торішні учасниці, і в залі стало тихо. Більшість присутніх розглядали мене з Бо, і коли я окинула поглядом ряди, то побачила кількох людей, які перешіптувалися, схиливши голови. Я могла лише уявляти, про що вони говорили.
«Це дочка легендарної Калліопе Кінґ».
«Дівчина, в якої ще не прокинулася магія, хоча їй уже сімнадцять».
«Торік вона виграла конкурс попри все».
Я знаю, що невдовзі моя магія прокинеться. Але це безперервне очікування... Божеволію через нього. Я хотіла б зцілювати хворих, як моя мама. Зачаровувати людей, використовуючи магію. Мені підійде будь-яке з умінь Кліодни, байдуже яке. Головне — це магія. Але ж ні. Мій талант, немов єдиний нащадок родини королів, змусив чекати на себе цілу вічність. І ніхто не втомлювався нагадувати мені про це. Якщо так триватиме далі, то в Коді магія проявиться швидше, а він на три роки молодший за мене. Зазвичай у потомків Дану магія проявляється в чотирнадцять-шістнадцять років, а мені вже сімнадцять, і я щойно перейшла на третій курс, тобто пройшла половину навчання в академії Еверфолл.
А якщо моя магія не проявиться до закінчення навчання? Не чула, щоб таке траплялося з кимось... утім, можливо, я була винятком. Жахливим, нікчемним винятком.
Намагалася заглушити голоси у своїй голові, хотіла пригадати слова, які мені постійно повторювала мати.
«Хоча магія Дану проявляється раніше, це не означає, що ти неповноцінна, Зої. Тож не поводься так».
«Я не хотіла, мамо», —
подумала, коли раптом оркестр почав грати пісню, до якої ми кілька тижнів вивчали танець. Світло люстр було приглушене, освітленим залишався тільки танцмайданчик. Я зробила те, що вдається мені найкраще, і, поки мій хлопець міцно тримав мене, ковзнула по паркету. Я захопилася кроками й дозволила собі плисти в такт музиці. Коли дійшло до зміни партнера, навіть це минуло гладко. Зазвичай ми з Віолет на цьому етапі рвали на собі волосся, адже було неймовірно складно плавно рухатися і не спіткнутися. Проте цього разу обійшлося без проблем, я не могла не всміхнутися до своєї подруги, і вона, з таким самим полегшенням, відповіла мені усмішкою.
Але після нашого танцю, коли на танцмайданчику з’явилися інші парочки, до мене раптово повернулася нудота. Здавалося, стіни крутяться, тож я схопилася за руки Бо, щоб знайти опору. Що довше стояла так, то більше все розпливалося перед очима. Я декілька разів моргнула. На жаль, це не допомогло.
— Усе гаразд? — поцікавився Бо, ніжно обхопивши мене за плечі.
— У голові запаморочилося, — пробурмотіла я.
Бо насупив брови. Він підняв руку й торкнувся мого чола.
— Та ти гориш.
Він озирнувся і вказав головою ліворуч, у бік шведського столу.
— Ходімо. Візьмемо тобі щось випити.
Я кивнула. Бо взяв мене під руку й повів до бару, де подавали напої. Оскільки після формації всі гості вже зібралися на протилежному боці залу, тут було порожньо. Бо підійшов до бару.
— Тут можна трохи посидіти? Моя подруга погано почувається, — пояснив він барменові.
Той спершу скептично розглядав мене, аж раптом упізнав нас і кивнув. Потім він почав складати кілька ящиків з напоями один на одного і дав мені знак підійти за барну стійку. Бо допоміг мені, і я не зовсім елегантно всілася на імпровізоване сидіння. Якби мати побачила це, то добряче всипала б. Вважай, пощастило, що її тут не було.
— Ось, — сказав Бо і присів переді мною, щоб подати склянку води.
Я взяла її тремтячими пальцями, намагаючись не пролити. Швидко зробила кілька ковтків. Хоча не почувалася краще, але все ж змусила себе всміхнутися.
— Дякую.
Бо не відповів на мою усмішку. Маленька зморшка між бровами досі надавала йому занадто серйозного вигляду.
— Скільки часу ти так почуваєшся?
Я завагалася на мить, але коли він не переставав так пильно дивитися на мене, тихо зітхнула.
— Це почалося вчора.
— Чому ж нічого не сказала?
Я лише знизала плечима.
— Думала, що це через хвилювання.
— Чи є якісь інші симптоми? Маю на увазі щось, окрім запаморочення та лихоманки.
Я нахмурилася і зробила ще один ковток. Стіни почали крутилися повільніше. Я була щасливою від того, що могла сидіти тут. Бармен теж ненадовго зник, щоб дати нам побути наодинці. Одна з переваг, коли ти належиш до родин Ради, — це те, що люди виконують майже всі твої бажання, якщо вважають, що це сподобається Раді Дану.
— Зараз немає. А чому ти запитуєш?
Бо опустив погляд, обдумуючи щось. За кілька хвилин він знову поглянув на мене.
— Можливо, це знак, — сказав за мить. — Знак, що твоя магія пробуджується.
Я різко випросталася. У моїй пам’яті промайнуло все, чого я навчилася за роки, які передували навчанню в академії Еверфолл. Декого буквально вражало раптове пробудження їхньої магії, коли їхнім тілам доводилося спочатку звикати до цієї сили.
— Твоя правда, — повільно промовила я.
— Звісно. Я просто не очікував, що ти почуватимешся так. Пам’ятаєш, як це було з Віолет?
Я кивнула. Віолет і її старший брат Крі походили з двох різних родоводів. Крі успадкував бойові здібності бога Нуада, а Віолет завдяки родоводу цілителів і магів рослин Діана Кехта володіла силою рослин і могла керувати ними своєю волею.
Одного ранку майже два роки тому Віолет прокинулася і відчула неймовірну силу, яка окриляла її протягом дня, аж раптом у шкільних коридорах вона помітила, що рослини проростають ззовні всередину, щоб наблизитися до неї.
Це було цілковитим божевіллям, що її сила першого ж дня проявилася так потужно, але, з іншого боку, Віолет, як Бо і я, була членом родини, що належала до Ради. А такі родини здавна відомі своїми могутніми здібностями.
— Рослини не могли насититися нею. Вони буквально божеволіли й навіть розбили кілька вікон.
— Я думав, з тобою станеться щось схоже, а не що ти захворієш, — підсумував Бо.
Я саме збиралася подякувати за його безмежну віру в мої здібності, коли неприємний писк пролунав через гучномовці в залі. Ми з Бо разом обернулися в бік сцени, і я з жахом побачила Сильвію Волш, яка щойно вийшла на неї. Вона була головою комітету «Міс Еверфолл», і здавалося, що вона ось-ось почне церемонію. Я тихо вилаялася і швидко підвелася — занадто швидко. Стіни знову почали крутитися. М’яко, але наполегливо Бо посадив мене назад на ящики.
— Я зараз повідомлю організаторам, що тобі потрібно ще трохи часу.