Страница 3 из 103
Я насилу відігнала думки про маму й перевела погляд на свого хлопця. Бо знав, як важко тим, хто народився в одній із родин членів Ради Туата де Дананн, і це було однією з причин, чому між нами виникнув такий тісний зв’язок. Як і зараз. Щоразу, коли ми дивилися одне на одного чи торкалися одне одного, між нами виникала ця фундаментальна довіра. Так сталося й тепер.
Погляд його блакитних зіниць зустрівся з моїм, він усміхнувся мені, а кутики його очей зморщилися. Я відчула, як частина напруження відразу спала. Бо він був тут. Навіть якщо я знепритомнію від знервованості або мене знудить у найближчу вазу для квітів, він буде тут і підтримає. Я дозволила собі подивитися на нього так само пильно, як він раніше дивився на мене. Він одягнувся не менш елегантно, ніж інші гості, присутні на Балу зоряної ночі. Його чорний костюм, виготовлений на замовлення, щільно облягав широку від частих тренувальних боїв статуру та вузьку талію; темно-русяве волосся невимушено вкладене назад за допомогою гелю, що було цілковитою протилежністю кучерявій зачісці, яку зазвичай носив, а також він був поголений. Насправді мені подобалася його щетина на щоках, але в такому вигляді він теж був напрочуд гарним.
Що довше я на нього дивилася, то тепліше мені ставало.
— Якщо ви нарешті закінчили роздягати одне одного поглядами, то, може, ми зрештою понесемо наші дупи на танцмайданчик. Настав час, — пролунав докірливий голос поруч із нами, і я зморщила ніс.
— Звичайно, Ві, — сказав Бо, обхопивши рукою мою талію, щоб притягнути до себе.
Мені подобалася впевненість, із якою він це робив. Торік Бо вагався б. Потрібен був час, щоб він наважився на серйозні стосунки. Бо не хотів ризикувати нашою дружбою, яка тривала ще з дитинства. Але врешті-решт напруженість між нами взяла гору. Після тієї ночі перед останнім балом, коли ми вперше поцілувалися, ми стали нерозлучними.
— Приголомшливо, Магвайре, — сказала Віолет і закинула одне зі своїх шовковистих, гладких, блискучих чорних пасом за вухо.
Вона вже взяла під руку свого кавалера, милого хлопця на ім’я Еойн із випускного класу, і глянула повз нас на штовханину на танцмайданчику. Там уже зібралися торішні учасниці конкурсу "Міс Еверфолл"
— Що думаєш, Зої? — прошепотів Бо і нахилив голову так, щоб його губи легенько торкнулися мого вуха.
Мурашки пробігли моїми руками.
— Готова до свого останнього великого виступу як володарка діадеми?
Я стримала усмішку.
— Ти просто хочеш, щоб я тепер більше часу приділяла тобі.
Упродовж року як чинна Міс Еверфолл я зобов’язувалася давати поради й підтримувати нових учасниць, тобто бути їхньою наставницею. Після сьогоднішнього вечора цю роль перейме нова Міс Еверфолл, і хоча ми з Віолет і надалі матимемо багато справ у комітеті з організації конкурсу, в мене з’явиться значно більше вільного часу. Вільного часу, яким ми з Бо неодмінно скористаємося.
— Коли ти перебувала на посаді, мені подобалося ділити тебе з групою скажених шістнадцятирічних, — пробурмотів він. — Але я не заперечуватиму, що радий, бо тепер проводитиму більше часу з тобою.
Я схвально кивнула.
— Браво за твою чесність, Магвайре.
Він відступив і криво посміхнувся мені.
— Побути наодинці, Зої. Тільки уяви, що ми можемо зробити... — Його погляд знову блукав, але я поклала палець під його підборіддя і змусила знову подивитися мені в очі.
— Після сьогоднішнього вечора я буду твоєю. І тоді ми зможемо робити все, що ти захочеш, — прошепотіла я.
Його усмішка стала ширшою та трохи лукавішою, і цієї миті моя нудота припинилася, а руки майже перестали тремтіти.
— Усе? — запитав він.
Я кивнула.
— Але тільки якщо ти зосередишся.
Не встигла я й оком змигнути, як Бо схопив мене за руку та з більшим ентузіазмом, ніж будь-коли, потягнув на танцмайданчик. Я розсміялася і побачила, як Віолет, проходячи повз нас, усміхається та хитає головою. Я зосередилася на щасливих обличчях своїх друзів, намагаючись не думати про внутрішнє занепокоєння, яке досі тихо, проте наполегливо шепотіло мені, що щось зовсім не гаразд.
Ігнорувати його було помилкою.