Страница 39 из 103
Якщо ти трохи потренуєшся, зможеш краще розпізнавати ці відчуття наступного разу. Знатимеш, що вони означають, і зможеш діяти відповідно. Важливо, щоб ти завжди прислухалася до своєї інтуїції. Я впевнений: у тебе чудове внутрішнє чуття. Зазвичай носії смертельних дарів наділені цим. Якщо ти відчуваєш хоч щось дивне, реагуй на це. Поговори з викладачами, вони знатимуть, що зробити.
— Але я не хочу залежати від інших людей, — сказала я, насупившись. — Я хочу сама знати, що робити.
Знову щось промайнуло в погляді Ділана. Тріумф? — Спочатку ти повинна навчитися основ. Існують знаки та емоції, різні види медитацій для передбачень. Твоя магія — це не бездонне озеро, з якого ти можеш черпати в будь-який час. Вона проявиться, коли виникне небезпека. € ритуали, які ти можеш провести, коли виникне потреба, щоб активніше слухати й відчувати, що відбувається.
Я відчайдушно видихнула.
— Це все надто неоднозначно. Я ж не можу щоразу, коли мені стане погано, вважати, що це моя магія, чи не так? Мені тепер раз у раз, коли з’являться неприємне відчуття чи мурашки по спині, йти до ректорки Баскервіль?
— Усе поступово. Сподіваюся, до наступного разу є ще трохи часу, і ти зможеш підготуватися.
Чесно кажучи, я не хотіла, щоб наступний раз настав. Я не бажала знову переживати смерть когось зі свого оточення. Але з таким байдужим ставленням, як у Ділана, можна подумати, що до цього звикається.
— Я чула, що ти був там, коли це трапилося, — почала я згодом, граючись зі скоринкою свого сандвіча та крихтою, що від неї відірвалася.
— Так, був.
Я обдумала, як сформулювати свої запитання якомога тактовніше.
— Як це проявляється в тебе? Тобто ти також бачиш, коли хтось у твоїй присутності помирає?
Він на мить задумався.
— Ні. Я відчуваю душі лише тоді, коли вони на порозі смерті.
— А потім? — запитала я.
— Потім я повинен переконати їх пройти зі мною.
— У потойбічний світ?
— Через завісу.
Хоча його відповіді й були лаконічними, проте цілком інформативними.
— А якщо вони відмовляються?
— Змусити душу пройти через завісу важко. У такому разі я маю докласти зусиль, щоб таки схилити їх до цього. Бо якщо вони не перейдуть через завісу...
Він зупинився, а його погляд потемнів.
Я знайшла в книжках загальну інформацію про те, як Туата де Дананн ставилися до життя і смерті: все об’єднувалося в логічну структуру природного порядку. А ще професор К’юсак на заняттях із духовного наставництва розповідав про потойбічний світ і якісь завіси, але я не дуже зрозуміла.
— Що тоді? — обережно запитала я, оскільки Ділан довго мовчав.
— Тоді душа блукає цим світом.
— Ти маєш на увазі, що вони перетворюються на привидів?
Він кивнув.
— У них більше немає дороги назад.
Я розмірковувала над його словами, поки на думку не спало дещо жахливе. Я подивилася на Ділана широко розплющеними очима.
— Що сталося з Фінном? Ти провів його душу крізь завісу?
Плечі мого наставника затремтіли. Відвернувшись, Парк ковтнув іще кави. Я терпляче чекала, і незабаром він відповів:
— Я запізнився.
Я насупилася.
— Що це означає?
Ділан лише похитав головою.
— Його душа пішла, перш ніж я прийшов.
— Але що це означає?
— Деяким душам не потрібен супровід. Більшість душ не потрібно переконувати підкорюватися своїй долі.
Я дозволила його словам проникнути в мене. Це звучало цілком спокійно. Наче Фінн Томпсон здався без бою. Я не знала, як до цього ставитися. Для мене ці думки про смерть досі були страшними. До того ж мене все більше турбувала думка, що я могла щось удіяти.
— Що мені зробити, щоб магія реагувала точніше? Знаю, ти провів це порівняння з озером, але... я хочу активніше реагувати на ситуацію. Наступного разу я повинна реагувати краще. Швидше, — сказала я і сама почула, наскільки схвильовано це прозвучало. Це було погано.
— Насамперед тобі потрібно перестати картати себе. Вчора вранці ми побачили прогрес. Ти відчула, що щось не так, і зреагувала інстинктивно.
Я не розглядала це з такого боку.
Але він мав рацію. Я згадала свої відчуття в ніч балу і наскільки мій дискомфорт був схожим на те, що я відчувала того вечора.
Я відскочила, але без допомоги Ділана не встигла б вчасно уникнути небезпеки. У мене виникло ще одне запитання.
— Що ти там узагалі забув?
— Я хотів перевірити, чи ти читаєш матеріали, які я для тебе дібрав.
Я кивнула й розмішала свій чай.
— Як ти можеш побачити, я це зробила. І твоя правда: пройшла довгий шлях.
Я підсунула йому свій блокнот через стіл, де вже перелічила всі статті, які прочитала, а також ті, які ще залишилися. Можливо, Ділан, попри його розмови про теорію та практику, хотів щось додати.
Ділан уважно переглянув мій перелік. Кутик його рота трохи піднявся.
— Що? — запитала я, нахмурившись.
Він ковтнув кави.
— Ти справжня відмінниця, Міс Еверфолл.
Я знову закотила очі.
— Ти міг би не називати мене так?
— Це було написано на твоїй стрічці. Тому це ім’я дуже влучне.
— Я більше не чинна Міс Еверфолл, забув? Я передала діадему наступній. — Він лише похитав головою. Добре, значить я не можу відговорити його. — Якщо ти далі мене так називатимеш, я також придумаю для тебе якесь смішне прізвисько. Око за око.
— Можливо, я дозволю тобі це зробити після того, як ти підсумуєш кожну статтю, яку прочитала, і пов’яжеш зі своїм даром.
Я витріщилася на нього.
— Що?
— Ти ж хотіла справжньої допомоги, — відповів Парк, удаючи, наче нічого не підозрює. — Ось тобі допомога. Починай.