Страница 38 из 103
Як і першого дня, Ділан одразу подався до кавової машини. Поки розглядала сандвічі, я подумала, що це, ймовірно, одна з його слабкостей. Взяла один із помідорами та моцарелою, зробила собі чай і пішла до столика в дальньому кутку невеликого залу. Ділан підійшов трохи пізніше з великим горнятком кави, мискою фруктів, яку поставив у центрі столу, і сандвічем.
— Хтось іще намагався вбити тебе від учорашнього ранку? — запитав він, надпивши гарячу каву.
Я скривилася.
— На щастя, ні.
Ділан схвально кивнув.
— Уже щось.
Здавалося, в нього не було надзвичайних вимог.
— Знаєш, тепер, коли ми уклали мир, я думаю, що можемо говорити відверто, — сказала я, дмухаючи на свій чай.
Він просто чекав, тому я продовжила:
— Слова професорки Чен учора змусили мене задуматися. Здається, вони зробили тебе моїм наставником не тільки через твої виняткові здібності.
Я очікувально подивилася на Ділана.
— Маєш іще запитання? — мовив сухо.
Я закотила очі.
— Це очевидно.
— Можливо, читання між рядками не належить до моїх виняткових здібностей.
Я витріщилася. Хоча його вигляд був дуже серйозним, здавалося, він щойно пожартував. Щодо мене, то я сприйняла це за незначний прогрес.
— Я лише запитала, чи це якось відобразиться у твоєму табелі. Або ж, можливо, є якась інша причина цього покарання?
Ділан відповів на мій погляд, навіть не моргнувши. Його кам’яний вираз обличчя спонукав мене поставитися до нього так само. Він ховався за товстою, непроникною бронею, і що довше я про це думала, то більше схилялася зробити таку саму для себе. Це було зовсім не так, як із моєю мамою. Вона завжди стверджувала, що я маю показати всім, як добре в мене все виходить. Ділан, однак, нікого не допускав до свого внутрішнього світу, і мене це захоплювало.
— Скажи мені, що ти отримаєш за це.
Він уперто мовчав.
— Я підозрюю, ти щось накоїв. Щось настільки серйозне, що вони змогли примусити тебе приходити до мене щодня о шостій годині до кінця року, — роздумувала я вголос.
Вважаючи, що більше відповідей від нього не доб’юся, я продовжила свої домисли.
— Подивимося. Які ще є порушення правил в академії? Крадіжка. Незаконний вихід за межі шкільного кампуса. Вживання магічних трав, призначених для лікувальних процедур. Мені розповіли, що тебе навіть можна найняти. Ти що, випадково...
— Якщо я цього не зроблю, вони виженуть мене з академії, — перервав він.
Я вирячила очі. Це було неочікувано, і якусь мить я не знала, що й сказати. Строге зауваження отримували лише у виняткових випадках, і до таких, наскільки я знала, не належали крадіжка або залишення території. У світі Дану існувало кілька законів. Головний із них полягав у тому, що не можна без причини завдавати шкоди іншим людям, сидам або магічним істотам за допомогою власної магії.
Я вважала Ділана не дуже дружнім і, можливо, навіть небезпечним, але мені не вірилося, що він міг вчинити такий злочин. З іншого боку, все мало бути серйозним, інакше викладачі ніколи не винесли б такого суворого попередження. Я до смерті хотіла дізнатися, що сталося, але з його погляду розуміла, що не почую від нього жодного слова. Це було цілком нормально, втім, на жаль, моя цікавість не зникала.
Перш ніж я встигла знову почати його розпитувати, він поставив чашку з надмірним зусиллям на стіл, і гучний звук змусив мене зупинитися.
— Насправді ми тут задля того, щоб ти дізналася більше про свою магію, а не про мене.
Я придушила зітхання. Він мав рацію. Проте я скористалася нагодою і відкусила великий шматок сандвіча.
— Твоя магія, яка проявилася на балу, була могутньою. Так часто трапляється під час пробудження. Але які відчуття були вчора вранці? — запитав Ділан і відкусив шматок свого сандвіча.
Мені стало важко на душі. Я насилу ковтнула.
— Протягом усього життя мені розповідали, як буде чудово, коли прокинеться магія. Проте ввечері на балу це було просто жахливо. Мені було дуже погано, я почувалася хворою і наче сама не своя. Такі ж відчуття виникли вчора вранці. Я якось... просто відчула це.
Ділан роздумував над моїми словами.
— Чим це відрізнялося від вечора балу?
— На балу це відчуття наростало впродовж тривалого часу. Зазвичай я з нетерпінням чекаю будь-якої вечірки чи якогось заходу. Почуваюся у своїй тарілці. Але вже під час приготування та вночі напередодні світ здавався трохи темнішим. Немов насувалося якесь лихо. Я просто не думала, що це може бути моя магія. Якби я знала, що Фінн...
Я обірвалася на півслові.
— Що Фінн Томпсон помре? Ти це маєш на увазі? — Ділан промовив без жодних натяків. У його словах не було ні смутку, ні збентеження — лише факти. — Тобі не варто боятися промовляти цю фразу.
— Я не боюся, — збрехала.
— Кожен із нас колись помре, — безтурботно сказав він. — І ти, і я. Страх не зупинить смерті.
— Дещо зарано для такого нігілізму.
— Тут немає нічого спільного.
Я підняла брову.
— Ні?
Його вираз обличчя був незворушним.
— Я не можу тебе навчити того, про що написано в усіх цих книжках — теорії. Ти повинна зробити це самостійно. Але, беручи до уваги те, що я чув про тебе, ти вже пройшла половину матеріалу.
Я заціпеніла. По-перше, тому що він вочевидь дізнавався про мене, і мене мимоволі зацікавило, що ще він чув. А по-друге, тому що він мав рацію. Я безперервно намагалася наздогнати матеріал за два роки навчання і прочитала безліч трактатів, що здавалося майже марним, оскільки кількість завдань не зменшувалася.
— То й що, якщо це так? — запитала я легковажно.
— Тоді до цього моменту я все робив правильно.
Я підняла обидві брови й кинула на нього погляд, який промовляв: «Ну ж бо, говори далі».
— Я маю на увазі, що наразі все йде добре. Ти вивчаєш теорію, а я почну ознайомлювати тебе зі звичаями дому Срібних Круків і носіїв смертельних дарів, як і сказала професорка Чен.
Ох, як мило. Виявляється, залишити мене на самоті — це частина якогось дивного плану наставника.
— Тоді поясни мені, будь ласка, етикет, якщо ти від самого початку це планував. Скажи, як я в біса маю впоратися з тим фактом, що могла запобігти смерті хлопця?!
Ці слова вирвалися з мене, я не змогла стриматися.
Щось у погляді Ділана змінилося, хоча вираз його обличчя досі залишався непорушним.
— Твоя магія щойно пробудилася. Банші та женці тренуються протягом усього життя, щоб опанувати свою силу.