Страница 36 из 103
Кенна, схоже, також намагалася опанувати власні думки.
— Незадовго до своєї смерті він задихався. Думаєте... думаєте, хтось міг його отруїти? — запитала вона за кілька секунд.
Я прокручувала в голові незліченні години ботаніки, які проводила із цілителем Шиганом. На думку відразу спало кілька видів отрути, які могли спричинити зупинку серця. Але я цього не сказала.
— Це не скидалося на алергічну реакцію, правда? — запитав Мерфі.
Ми з Кенною похитали головами.
— Але чому тепер ця людина полює на мене? — додала я.
Кенна прокашлялася.
— Вона думає, що ти бачила, хто це зробив.
— Як... — я обірвалася на півслові, коли усвідомила, що вона має на увазі.
Моя магія прокинулася ввечері на Балу зоряної ночі. Раптово й дуже потужно — перед усіма присутніми учнями. Банші славляться своїми передбаченнями смерті та пророцтвами, і ніхто не знав, наскільки туманно чи конкретно вони можуть передбачати трагедії, перш ніж ті трапляться. Що, як людина, яка переслідувала Фінна, думала, що я знаю про її злочин?
— Хтось убив Фінна і тепер намагається вбити мене, адже боїться, що я знаю занадто багато, — додала я, збираючи частинки пазла вголос.
Кенна кивнула. Вона, здавалося, затамувала подих і дивилася на мене з очікуванням.
— Це було б важко, але не неможливо, — роздумував Мерфі.
Погляд Кенни спалахнув від його слів. Я також кивнула.
— Чи був у Фінна з кимось конфлікт? Може, хтось спадає тобі на думку?
— На жаль, не можу навіть припустити. Фінн не був людиною, яка сварилася б із кимось. Більшість часу він проводив у кузні, куди вкладав усю свою душу.
Він був доволі спокійним, але коли доходило до ковальства... то дійсно розквітав. Він також був тим, із ким можна було просто мовчки співіснувати. Він...
Кенна декілька разів кліпнула, вочевидь стримуючи себе, перш ніж розповісти більше про Фінна, про те, чого їй тепер так бракувало.
— Я хочу, ні, я
повинна
дізнатися, що сталося.
Під час її пристрасної промови моє серце почало битися частіше. Я впевнено відповіла на її погляд.
— Ти когось підозрюєш?
Вона похитала головою і подивилася на Мерфі, а тоді на мене.
— Ні. Мені знадобиться допомога.
У моїй уяві з’явився Фінн Томпсон. Як він поблід, мовчки благав допомогти і врешті впав. Я бачила горе Кенни, яке охопило мене та змусило співчувати цьому хлопцеві, хоча я його й не знала.
Я відчайдушно хотіла допомогти йому. Але вже було занадто пізно. Проте ось мій шанс допомогти Фінну, навіть якщо його більше немає. Шанс дати Кенні впевненість, якої вона так потребувала від моменту смерті друга. І шанс дізнатися, чи пов’язане те, що сталося з Фінном, із нападом на мене.
Мені не слід було думати про це. Натомість я з надією дивилася на Кенну.
— Із чого почнемо?