Страница 35 из 103
Коли я заговорила, Кенна крадькома глянула на нас через плече. Я підняла руку, вона боязко всміхнулася, перш ніж знову повернутися до свого роману.
— Кенна розповіла, що ти відніс мене до медпункту після того, як... ну, ти знаєш, — сказала я, знову звертаючись до Мерфі.
Він потер потилицю, ще більше скуйовдивши своє руде волосся, яке вже й так було досить розтріпаним.
— Я зробив це охоче. Як твій ніс?
Я демонстративно провела пальцями по переніссі. — Усе добре. Прийшла мама і зцілила його.
Він схвально кивнув.
— Зручно мати цілительку в родині. Ще й із такою хорошою репутацією.
Я пробурмотіла щось на знак згоди і подивилася в камін. У голові крутилося безліч думок. Напад Джорджини напередодні. Різкі слова матері. Напад цього ранку. Відмова та байдужість Бо. Усе це змусило мене заглибитися в себе, відкинути голову назад і дивитися на стелю, прикрашену ліпниною, на якій висіла срібна люстра з кількома яскравими свічками.
— Можливо, я сказав щось зайве? — обережно зауважив Мерфі.
Я похитала головою.
— Ти не сказав нічого зайвого. Просто останнім часом трапилося дуже багато різного. Я відчуваю, що не встигаю за всім цим.
— Вірю. Нелегко змінювати весь курс посеред навчального року. До того ж я чув, що ти сьогодні вранці була в бібліотеці, коли стелажі впали. Все гаразд? Чи є ще зламані кістки?
Я гірко скривилася, але відмахнулася.
— Жодних інших зламаних кісток. Але звідки ти про це знаєш?
— Я хотів повернути книжку і, коли прийшов до бібліотеки, почув, як цілитель Шиган і професорка Чен розмовляли. Вони згадували твоє ім’я. А також Парка.
— Ти підслуховував? — здивовано запитала я.
Мерфі знизав плечима.
— Ну як сказати.
— І що вони казали?
— Щось про те, як вам пощастило, що не розчавило. А також, що вони повідомлять про інцидент хранителів.
— Хранителів?
На гучне запитання Кенни ми обоє повернулися. Вона згорнула свою книгу і швидко підійшла до нас. Сьогодні на ній були карго кольору хакі й блуза з воланами та вільними рукавами, що дивилося дуже мило, як і її кучері, передню частину яких вона заколола шпильками з перлами.
— Що сталося? — спитала вона, сідаючи поруч зі мною на диван.
Щойно вона мала такий вигляд, наче не хотіла, щоб її відволікали від читання. Але зараз усе змінилося. Здавалося, Кенна ледве стримувалася, щоб не почати розпитувати мене про всі подробиці. Я на мить завагалася, але потім пригадала, що ми обидві вирішили розпочати наші стосунки з чистого аркуша. До того ж щось усередині підказувало, що я можу їй довіряти. Тож я прокашлялася і почала викладати події сьогоднішнього ранку. Після кожного мого слова її очі ставали дедалі більшими, а коли я розповіла про стелажі, вона тривожно схопила мене за руку. Я здригнулася, усвідомлюючи, яка велика надприродна сила в ній криється. Вона відразу ж відпустила мене, а в її погляді проглядалося вибачення.
— Якщо хранителі розслідують це, то професори не розглядають цей інцидент як нещасний випадок, — повільно почала Кенна.
Я зібрала докупи свої думки й глибоко вдихнула, щоб розповісти Мерфі та Кенні те, що насправді хотіла розказати друзям у їдальні. Вони не стали слухати. Але Мерфі та Кенна, здається, були готові почути мене.
— Теж так думаю, — промовила я.
Мерфі й Кенна витріщилися на мене. Я прочистила горло і продовжила.
— Не знаю чому, я нікого не бачила в бібліотеці, але... у мене знову було дуже погане передчуття, як і ввечері на балу. Ви б бачили ті стелажі. їх буквально вирвало з підлоги. Це не сталося само собою. Хтось мав це зробити.
— Але навіщо? — спитав Мерфі. — Що поганого ти зробила, щоб хтось захотів тебе розчавити?
Я знизала плечима.
— Не знаю.
Кенна кашлянула.
— У мене є припущення.
Ми з Мерфі глянули на неї з надією, але Кенна якусь мить вагалася.
— Ну ж бо, люба. Викладай, — нарешті сказав Мерфі.
На відміну від мене, вона не погрожувала ударом, коли він назвав її таким пестливим ім’ям.
Натомість дівчина мала збентежений вигляд, неспокійно совалася на місці.
— Хранителі досі розслідують смерть Фінна. Я підозрюю, що вони побачили зв’язок між цими двома інцидентами. І вважають, що Фінн помер неприродною смертю.
Мені знадобився час, щоб це усвідомити.
— Ти хочеш сказати, що хтось убив Фінна? — нерішуче запитав Мерфі.
— А чому, на твою думку, він раптово помер на Балу зоряної ночі? — різко запитала Кенна.
Я дозволила її словам подіяти на мене. Хоча вже задумувалася, через що п’ятнадцятирічний хлопець без хронічних захворювань помер у такий спосіб, але ж убивство? В академії Еверфолл? Це здавалося мені абсолютно нереальним. З іншого боку, Кенна мала рацію. Якщо хранителі проводили розслідування, має бути щось більше.
— Я оглянула зал, тому що хотіла дізнатися, наскільки серйозне руйнування. Там було багато груп хранителів. Головному хранителеві зовсім не сподобалося бачити мене, Бо та Віолет, — нерішуче сказала я. — Здавалося, ніби... вони збирали докази або щось таке.
Очі Кенни блиснули тріумфом.
— Тож я не помилилася. Це все дуже дивно.
Я вагалася. Коли Кенна попросила мене розповісти їй про смерть Фінна, я була така перевантажена, що не змогла цього зробити.
Тепер ми спробували розпочати все заново, і я хотіла їй допомогти. Я зібралася й приготувалася, щоб пригадати відчуття, які переповнювали мене того вечора, коли побачила Фінна на балу. Проте мені знадобилося більше часу, ніж я очікувала, щоб знайти потрібні слова й нарешті промовити.
— Фінн... — почала я тихим голосом і прокашлялася. Мене надто лякав смуток Кенни, тож я не могла дивитися їй в очі. Легше було говорити про це зі столом, тому я не відривала від нього погляду.
— У Фінна було пришвидшене серцебиття, — нарешті сказала я. — Тобто ввечері, на балу. Незадовго... незадовго до того, як це сталося, я бачила, що йому стало зле. Я це відчула.
Мені знову довелося прокашлятися, щоб позбутися клубка в горлі. Хай йому грець, говорити про смерть справді важко. А з близькою людиною жертви поготів.
— Я не впевнена, але мені здалося, що це фібриляція шлуночків. Принаймні у моєму видінні, — нарешті закінчила я свою розповідь і тільки тоді наважилася знову підвести погляд.
Кенна намагалася зберігати спокій, але в її карих очах крився біль, який і мені завдав удару, оскільки я дуже співчувала їй. Я згадала, як професор Мак-Рей говорив про якусь форму дистанціювання, але в цей момент це здавалося неможливим.