Страница 32 из 103
11
Наступного ранку мені було дуже важко підвестися з ліжка, але я впоралася. Я встала, прийняла душ, під час якого тепла вода за кілька хвилин стала крижаною, одяглася, як і напередодні, в речі, які стали для мене своєрідною бойовою бронею. Я вирішила не здаватися. Вирішила твердо, і це рішення було незмінним.
Кенна міцно спала, й перш ніж вийти з кімнати, я кинула довгий погляд на її маленьку постать. Учора ми більше не розмовляли, але я почувалася краще, коли лягла спати. Хоча б щось.
Як і напередодні, я швидко взяла кашу та фрукти в кімнаті для перекусів і пішла до бібліотеки. Сподіваюся, що стос книжок, які я відклала, іще там. Обережно штовхнула двері. Вони відчинилися всередину, і я полегшено зітхнула. Майже очікувала побачити Ділана в бібліотеці, але мені пощастило. Я була сама. Хоча це, ймовірно, не мало бути сюрпризом. Зрештою, він сказав мені, що дібрав літературу на сім днів. Я припускала, що побачу його не раніше ніж наступного тижня.
Я підійшла до стійки й перехилилася через неї. Мій величезний стос книжок досі стояв там. Я схопила його і попрямувала до одного зі столів між стелажами. Потім почала читати окремі розділи, які відмітила як важливі для свого нового розкладу. Серед іншого там були книжки: «Плач покійних душ: обов’язкові ритуали скорботи для банші», «За завісою: зв’язок смертних із потойбічним світом», «Скорботна пісня: значення плачу в сучасності» та інші. Я читала розділ за розділом, вивчаючи історію банші, їхні здібності та значення для народу Дану. Лише коли занурилася в ґрунтовні трактати, усвідомила, як насправді мало знаю про банші. Наприклад, і гадки не мала, що в деяких випадках вони можуть спілкуватися з духами або що після багаторічної практики спроможні контролювати власні інстинкти, щоб краще керувати своїм голосінням. Усе це виявилося значно цікавіше, ніж припускала, і я усвідомила, що прагну дізнатися більше. Я саме розгорнула наступну книжку, коли позаду мене щось тихо тріснуло.
Я завмерла. Потім обернулася і глянула через плече.
Позаду нікого не було. Там височіли лише високі стелажі.
Знову повернулася до свого завдання. Після того як Джорджина Донован напала на мене вчора і моя мати чітко дала зрозуміти, що не має наміру підтримувати мене, я ще більше вирішила досягти успіху в цьому. Я нікому не дозволю знущатися з мене. Отже, я почала читати наступну статтю. Тож занурилася в текст, поглинаючи всю можливу інформацію про ритуали смерті, аж раптом мій шлунок почав бунтувати.
Я застигла і втупилася в кашу на столі. Вона мала цілком нормальний вигляд і пахла як завжди. Хвиля нудоти охопила мене, і я притиснула руку до живота. Дивно.
Зазвичай у мене немає проблем зі шлунком. Я давно не почувалася настільки погано. Хоча востаннє...
Від усвідомлення аж заціпеніла.
Нещодавно мені було зовсім зле. У ніч Балу зоряної ночі. Безпосередньо перед смертю Фінна Томпсона.
Я різко підскочила зі стільця, і мені запаморочилося в голові. Запізно, позаду знову щось тріснуло. Потім усе сталося занадто швидко.
Обернувшись, побачила стелажі, які небезпечно хиталися. Я кинулася назад і вдарилася об стіл, коли двері бібліотеки різко відчинилися. Коли стелажі впали, пролунала приглушена лайка. Я була надто враженою, щоб рухатися, коли хтось кинувся на мене. Ми разом упали на підлогу, я сильно вдарилася плечем і застогнала від болю. Книжки летіли, глухо приземляючись на підлогу, і знадобилося кілька хвилин, поки всі звуки стихли. У бібліотеці панувала моторошна тишина.
Тяжко дихаючи, я дивилася на стіл, за яким іще кілька секунд тому сиділа. Він був похований під трьома стелажами, які стояли безпосередньо за ним і тепер розсипалися на підлозі. Книжки були розкидані на кілька метрів, у деяких із них були зламані корінці, а порвані сторінки розлетілися навсібіч.
— Досить близько, — я впізнала низький голос мого рятівника.
Тяжко піднімаючись, я сіла. Потім повернулася до Ділана, який теж сів і відкинув чорне волосся з чола.
— Усе добре?
Я кивнула, хоча моє плече пульсувало від болю.
— Дякую.
Ділан піднявся, я повторила за ним. Ми обоє оглянулися. Я підійшла до стелажів і уважно оглянула катастрофу в нас під ногами.
Потім покрутилася навколо. Панувала тиша. Нікого не було. Бібліотека Срібних Круків мала лише один вихід, а всі вікна були зачиненими. Ніхто не міг непомітно залишити це місце. Здавалося неможливим, що це трапилося через когось. Проте мій інстинкт кричав про інше.
— Стелажі не падають самі собою, — тихо сказала я.
Ділан довго дивився на мене.
— Ти останнім часом не розізлила когось, Міс Еверфолл?
Я згадала жорстокі слова Кенни, коли відмовилася говорити про смерть Фінна Томпсона, а також про Джорджину Донован, яка лише чекала, щоб відплатити мені. Але з Кенною ми помирилися, а Джорджина мала б отримати задоволення від учорашнього дня. Та й, зрештою, це не було причиною бажати мені смерті. Мої руки тремтіли, коли я зрозуміла правду. Моя нудота справді була сигналом, але я зрозуміла це надто пізно.
Хтось щойно намагався мене вбити.
Протягом двадцяти хвилин у бібліотеці з’являлися найрізноманітніші люди: професорка Чен, цілитель Шиган, відповідальна бібліотекарка, яка від вигляду перевернутих стелажів і знищених книжок злякано приклала руку до рота, й нарешті доглядач, який допомагав мені з переїздом у дім Срібних Круків.
Цілитель Шиган підійшов до нас із Діланом. Ми досі стояли на тому самому місці. Я схрестила руки на грудях, бо вони безперервно тремтіли, а я не хотіла, щоб хтось це помітив. Цілитель дивився то на мене, то на Ділана.
— Хтось із вас поранений? — спитав він.
Я похитала головою, хоча моє плече нестерпно боліло. Це було б уже третє обстеження в Шигана за тиждень, і я могла обійтися без нього.
Ділан кинув на мене довгий погляд, але я проігнорувала його.
— Що трапилося, Зої? — запитала професорка Чен, яка щойно підійшла до нас.
Вона була стривоженою, а погляд її здавався пильним.
Я спробувала впорядкувати свої думки.
— Я працювала в бібліотеці, щоб надолужити матеріал. Потім почула шум, але нікого, крім мене не було.
Чоло професорки зморщилося, і вона спочатку подивилася на Ділана, а потім на мене.
— Ви хочете сказати, що були самі?
Ледве встигнувши розтулити рот, щоб відповісти, як усвідомила сенс її запитання. Вона хотіла знати, чому я навчалася сама й чому Ділана, який повинен допомагати мені з навчанням, не було поруч.