Страница 31 из 103
Такого я зовсім не очікувала.
— Дякую, це було дуже мило з твого боку.
Від думки про сьогоднішнє приниження мені стало ніяково. Я не могла дочекатися, коли зможу прийняти гарячий душ і нарешті зняти ці брудні речі.
— Як я взагалі туди потрапила?
— У медпункт? Це все Мерфі, — відповіла вона й копнула камінь, що лежав на дорозі.
Він упав за кілька метрів перед нами, і коли ми підійшли ближче, я теж копнула його ногою. Тож уже могла двічі подякувати Мерфі. Спершу за те, що позичив мені свої конспекти, а потім за те, що доправив мене до медпункту.
— Сподіваюся, що не забруднила його речі кров’ю, — пробурмотіла я.
— Ах, він це переживе. Думаю, він бачив і не таке.
Мимоволі я задумалася над тим, де був Бо. Він, мабуть, не бачив, що сталося, інакше точно пішов би зі мною до медпункту.
Кенна знову копнула камінь у мій бік, але цього разу він підстрибнув через невеличку яму і зник десь між кущами на узбіччі дороги.
— Бачила б ти Джорджину. Ти вже була непритомною, а вона все одно замахнулася кулаком, ніби хотіла знову тебе вдарити. Лише коли професорка Чен втрутилася, Донован зупинилася. Сподіваюся, вона отримає суворе покарання.
Я теж на це сподівалася. Водночас мені було цікаво, чи її злість на мене не була якось виправдана.
— Ми з Віолет раніше дуже обмовляли її, — сказала я після невеликої паузи, не відводячи погляду від своїх кросівок.
Хоча ми йшли в напівтемряві, я помітила кілька крапель крові й на своїх кросівках. Чудово.
— Сказати чесно? Хто ж іноді не пліткує?.. Це цілком нормально й не дає нікому права бити когось без упину, навіть коли той уже лежить непритомний на землі. Такий бій просто безчесний.
Коли Кенна вимовила слово «бій», я згадала дещо. — Можна тебе щось запитати?
Вона видала ствердний звук.
— Я бачила, як ти ховаєшся за спинами інших учнів. Здавалося, тобі там не подобалося. Ти не любиш заняття із захисту, як і я?
Кенна не відповіла, і коли я знову глянула на неї, то побачила, що її обличчя наче закам’яніло. Було помітно, що вона не хоче відповідати. Я вже майже зібралася сказати ще щось, коли моя сусідка прокашлялася.
— Ти не знаєш, хто я, правда?
Її запитання прозвучало обережно, майже боязко. Ніби вона боялася моєї відповіді.
В академії було небагато істот чи нащадків, яких можна було б одразу розпізнати за їхнім походженням. Іноді це можна було відчути інстинктивно, коли перед тобою стояв нащадок Кліодни, що вирізнявся своєю мальовничою красою. Але також були істоти, як-от мероу, що могли змінюватися у воді, набуваючи риб’ячого хвоста, а на суші мали цілком звичайний вигляд. Оскільки Кенна жила в домі Срібних Круків, я думала, що вона, як і Ділан, є нащадком Дагди або, можливо, Морріган, як і більшість учнів цього дому. І оскільки цих учнів загалом вважали небезпечними, я не наважувалася запитувати про це більше. Особливо після нашого й так складного початку.
— Ні, я не знаю. Ти можеш не розказувати мені, якщо не хочеш.
Її руки міцно вчепилися в лямки рюкзака. Здавалося, Кенна звикла до того, що люди відверталися від неї, щойно дізнавалися, хто вона. Я внутрішньо готувалася, коли вона нарешті знову заговорила.
— Я — даег-ду.
Я ледь не зупинилася посеред тротуару, але все ж змусила себе йти далі, крок за кроком.
Даег-ду були немертвими. Зазвичай вони гинули жахливою смертю і вставали з могил, відроджені темною силою з безмежного бажання помсти. Вважали, що вони переслідували своїх мучителів, доки не наздоганяли їх, кусали й висмоктували до останньої краплі, щоб помститися за свою смерть. Але щойно вони це робили, не було вороття, і вони назавжди залишалися блукати землею або потойбіччям.
Я думала, що сказати. Запитати, як вона стала даег-ду, було б надто особистим. Висловити їй співчуття також не пасувало. Тому я відреагувала так, як би хотіла, щоби хтось відреагував у такій ситуації на моєму місці.
— Немертва і банші. Звучить як початок поганого жарту, чи не так?
Кенна здивовано подивилася на мене. Наступної секунди вона засміялася й прикрила рота рукою, ніби це було недоречно.
— Ох, ти маєш рацію.
Ми йшли пліч-о-пліч, аж поки дісталися гуртожитку. Попри те, що мій ніс досі пульсував від болю і я була вся в крові та виснажена, більше не почувалася такою самотньою.