Страница 29 из 103
10
Уже вдруге за тиждень я прокинулася в медпункті академії. Я кліпнула кілька разів і впізнала кам’яні стіни над собою та ліжка з білими простирадлами поруч. Цього разу мої думки були цілком ясними, і я без труднощів могла згадати, що сталося. Мабуть, це було через гарячий, пульсівний біль у моєму обличчі. Я хотіла підняти руку, щоб обмацати ушкодження, але почула гомін голосів. Коли ручка дверей повернулася, я знову заплющила очі та вдала, що досі непритомна. До палати увійшло кілька людей, і двері за ними зачинилися.
— Про що ви тільки думали, коли відправили її на заняття з бою?
Цей голос я впізнала б будь-де на світі. Одразу ж наказала собі лежати спокійно, проте не забувати дихати. Ніхто не мав подумати, що мене в цей час уже немає серед живих.
— Зої отримала розклад занять, передбачений для її здібностей, — пролунав другий голос, значно спокійніший.
Ректорка Баскервіль.
— Я можу лише ще раз наголосити, наскільки недоречним, на мою думку, є такий перебіг подій, — холодно промовила моя мама.
— Але йдеться не про тебе, Калліопе, — втрутилася третя особа, цілитель Шиган.
— Не втручайся, коли йдеться про мою доньку.
Ой! Це спрацювало. Перш ніж цілитель зміг щось відповісти, вона продовжила:
— Зої рано чи пізно приєднається до Ради і посяде моє місце. Ми не можемо дозволити собі зараз ставити її статус під загрозу. Я хочу, щоб вона негайно повернулася до свого колишнього розкладу занять.
Ректорка Баскервіль тихо зітхнула.
— Я розумію, чому ти обурена, Калліопе. Справді. Але я також маю виконувати свої обов’язки ректорки академії. Якщо ми належно не навчимо Зої, її магія ставатиме сильнішою і більш неконтрольованою. У цій ситуації на першому місці повинен бути її добробут і добробут інших учнів. Не добробут Ради.
— Спробуй хоча б знайти компроміс, Лорно. Ти не можеш просто вирвати її із життя, кинути в холодну воду і змиритися з тим, що такий інцидент може повторитися. Я їхала сюди не заради того, щоб побачити свою доньку з переламаним носом у медпункті, — схвильовано сказала мама.
Довелося докласти чимало зусиль, щоб панічно не схопитися за ніс. Тож божевільна Джорджина Донован справді зламала мені його. Хоча тоді я не була особливо доброю до неї, це все ж не виправдовувало її дій.
— Те, що сталося сьогодні, не має повторитися, я згодна. Але визнай: Зої зараз потрібно тренуватися. Вона має навчитися захищатися.
— Не має, для цього в нашому домі є лицарі Дану, — рішуче відповіла моя мама. — Навіть якщо вона не успадкувала моєї сили зцілення, вона має далі ознайомлюватися з історією Дану. Вона повинна розуміти ієрархії, процеси Ради і вміти приймати та виконувати завдання емісара. У домі Срібних Круків у неї тепер зовсім інші пріоритети, які не сприятимуть цій кар’єрі! Вона має бути підготовленою до збереження та захисту таємниць Іншого світу. Вона має...
— Хіба Зої не повинна сама вирішувати, чого вона хоче? — втрутився цілитель Шиган.
Я віддала йому належне за те, що перебив мою матір. Не кожен наважувався на таке.
— Усі знають, що ти збунтувався проти своєї родини й досягнув успіху, Александре. Але не кожен із нас може дозволити собі таку розкіш. І якщо вже ми говоримо про вільний вибір, то я впевнена, що Зої не хотіла б уся в крові потрапити під твою опіку. — Моя мати говорила майже смертельно спокійним тоном, і будь-хто інший, імовірно, злякався б. Однак цілитель Шиган лише кашлянув, що для мене прозвучало майже як придушений сміх.
Я й гадки не мала, як звати цілителя. Було дивно від того, наскільки невимушено та водночас неприязно вони спілкувалися. Я завжди думала, що моя матір і цілитель Шиган не можуть терпіти одне одного, тому що походили з родоводів, які ворогують. Але зараз мені здавалося, що тут щось більше.
— Зосередьмося на фактах, — мовила ректорка Баскервіль своїм спокійним голосом. — Це був перший навчальний день Зої за новим розкладом. Потрібен час, щоб вона звикла до нової реальності. А ми зробимо все можливе, щоб цей перехід був якомога приємнішим.
Ми призначили їй наставника, який підтримуватиме її щодня.
На її останній фразі я ледь не засміялася, але все ж стрималася. Те, як Ділан кинув мені книжки і зник, зовсім не відповідало моїм уявленням про допомогу. Але добре.
— Професорка Чен також пильно стежить за розвитком Зої. Ситуація, яка трапилася сьогодні, більше не повториться. Ученицю, яка винна в цьому, буде притягнуто до відповідальності та покарано. Ситуація непроста, але я впевнена, що згодом ми зможемо із цим упоратися. Те, що в ній прокинулася магія банші, не означає, що майбутнє Зої та її становище в Раді під загрозою.
— У Раді Дану ніколи не було банші. Вони створені не для цього, і ти це чудово знаєш. Ми повинні адаптуватися до нових реалій.
Ректорка замовкла. За декілька секунд я почула наближення кроків. Наступної миті відчула ніжний дотик до своєї скроні. Мама погладила мене по волоссю і прошепотіла кілька слів, яких я не зрозуміла. Її голос перейшов у тихий спів, знайомий мені з дитинства, і від її руки поширилося тепло, яке проникло глибоко в мою шкіру й поступово розлилося всім тілом. Пульсівний біль на моєму обличчі поступово зменшився, залишивши лише легке свербіння на носі. Я полегшено видихнула. Цілюща магія поступово зникала.
— Я не хотіла для неї такого, — прошепотіла мама.
— Ніхто не хотів би, щоб його дитина постійно стикалася зі смертю, — голос ректорки теж став ближчим. — Але я боюся, що в цій ситуації ти не зможеш нічого вдіяти.
— Я хотіла б, щоб цього ніколи не трапилося.
Раптом долоня на моїй голові похолонула. Здається, мама також це відчула, бо відсмикнула руку. Її кроки віддалилися від мого ліжка.
— Хочеш залишитися, поки вона не прокинеться? — запитала ректорка Баскервіль.
— Я не можу. — Мама відкашлялася. — Мені потрібно владнати термінову справу від імені Ради.
— Гаразд. Я проведу тебе до виходу.
Кроки ректорки та моєї матері віддалялися, аж доки я не почула, як двері зі скрипом відчинилися. Незабаром після цього вони зачинилися з гучним стуком.
Тиша в моїх вухах звучала майже неприродно голосно. Холод, що залишили після себе слова моєї матері, досі поширювався всередині.
«Я хотіла б, щоб цього ніколи не трапилося», —
лунав її голос в моїй голові.
Вона пішла. Навіть не дочекалася, поки я почуватимуся достатньо добре, щоб поговорити зі мною.