Страница 28 из 103
Окрім однієї людини, до мене тут ніхто не говорив. Я знала лише свою нову сусідку по кімнаті Кенну, яка стояла далі на маті, а навпроти високий хлопець, що дивився на неї широко розплющеними очима.
Професорка Чен ненадовго підійшла до однієї з дівчат, які щойно билися. У неї було каштанове волосся і стрижка піксі, сама була маленька й мініатюрна, але її відкриті руки та плечі демонстрували чітко окреслені м’язи, які не можна недооцінювати. Трохи згодом професорка Чен повернулася до мене з дівчиною. Я кивнула їй, її витончене обличчя здалося мені знайомим. Однак я не могла сказати, звідки саме.
— Міс Кінґ, це Джорджина Донован. У вас приблизно однаковий зріст, що непогано для початку. Донован — одна з найкращих учениць із рукопашного бою і може показати вам кілька базових прийомів, поки я по черзі інструктуватиму інших учнів.
Я зраділа, що цього разу мені дали дівчину, а не когось на кшталт Ділана. Однак моє полегшення випарувалося, щойно професорка Чен розвернулася й пішла до іншої групи учнів, а я озирнулася на Джорджину. Дружелюбність, яка тільки-но була на її обличчі, кудись зникла. Замість неї з’явилася посмішка без будь-яких ознак доброзичливості.
— Зої Кінґ, — сказала вона, злегка схиливши голову, — рада знову тебе бачити.
Я задумалася, звідки ж знаю її обличчя. Але, на жаль, не могла цього пригадати.
— Ми знайомі?
Мабуть, я запитала щось не те, бо Джорджина похитала головою, і її посмішка розширилася.
— Кумедно, правда, Ліенн?
Дівчина, з якою вона щойно билася, кивнула і глянула на мене з такою ж вузькою посмішкою, як і Джорджина. Враз запанувала тиша. Інші пари припинили свої вправи й дивилися на нас.
— Звичайно, принцеса нас не пам’ятає, — сказала Ліенн. — Вона, мабуть, запам’ятовує тільки тих, до кого не ставиться як до підстилки.
У голові я перебирала спогади в пошуках підказки, звідки знала цих двох дівчат, бо, хоч убий, не могла їх пригадати. Можливо, ми бачилися на вечірці в академії? Чи вони були знайомими Бо чи Віолет?
— Ви маєте показати їй комбінації рухів, — втрутився один із хлопців, який також припинив свої вправи й дивився на нас.
— Стули рота, — гаркнула йому Джорджина. — Очевидно було, що ти за неї заступишся. Усі в цій академії так робили. Але тепер це в минулому. Тобі більше не буде користі від того, що ти принцеса Ради, банші.
Останнє слово вона буквально виплюнула, і з її вуст воно прозвучало як лайка. Неприємне поколювання розійшлося потилицею, коли Джорджина почала повільно кружляти навколо мене. Раптом я відчула себе здобиччю на тарілці. Мені стало цікаво, що вона задумала. У цьому залі було безліч студентів, а також двоє професорів, тож вона ніяк не могла напасти на мене.
— Справді, й гадки не маю, де ми бачилися раніше, але очевидно, що я справила не надто гарне враження.
— Ти справила паршиве враження, — прошипіла Джорджина, — ще тоді, коли ми подавали документи до конкурсного комітету, а ти і твоя дурна подружка привселюдно насміхалися з нас, бо ми не були з родин Ради.
Насупившись, я подивилася на неї — і тут з очей моїх зійшла пелена.
Джорджина Донован брала участь у конкурсі «Міс Еверфолл» того ж року, що й ми з Віолет. Різниця була лиш у тім, що ми готувалися до цього роками, а Джорджина разом із кількома подругами вирішила взяти участь спонтанно.
— Я не насміхалася з тебе, — сказала я.
— Хіба? Але було схоже саме на те, коли ти сміялася з нас. — Вона знову закружляла навколо мене, зловісне поколювання в шиї посилювалося.
Я відчувала, як жар розливається моїми щоками.
— Ми сміялися, бо взагалі не розуміли, як комусь може спасти на думку ідея спонтанно взяти участь у конкурсі, до якого інші готувалися роками.
— «Готувалися роками» — гарно сказано, — єдине, що вона промовила у відповідь.
Наступної миті Джорджина кинулася вперед і вдарила мене рукою просто в ребра. Я застогнала від болю й зробила крок назад.
— Ти збожеволіла? — прошипіла я, але вона невинно подивилася на мене.
— Про що ти? Я ж просто показую тобі прийоми рукопашного бою, як веліла професорка Чен. — Вона знову стрибнула до мене, а її рука вистрілила нізвідки, й цього разу я насилу встигла ухилитися.
Дівчина була божевільною. Абсолютно ясно.
— Я не впливаю на вимоги конкурсу, — прогарчала я, коли вона знову зробила крок до мене.
Я відступила ще трохи, зісковзнула з мата, спіткнулася і раптом відчула під кросівками лінолеум залу.
— Ну звісно. Так само й не ти винна в тому, що весь комітет насміхався з нас і ми цілий рік були посміховиськом для Золотого Листя. — В очах Джорджини промайнула злість, водночас вона не припиняла йти за мною.
Так, нас із Віолет, та й інших претенденток, розважала наївність деяких учасниць конкурсу. Але я не хотіла нікого образити.
— Мені шкода, що так сталося, Джорджино. Чесно, — сказала я між двома уривчастими вдихами, коли дівчина знову замахнулася на мене.
Я ухилилася вліво, потім управо, і мої поспішні кроки не мали нічого спільного з грацією, яку демонстрували моя партнерка та решта учнів на матах.
Раптом вона рвонула вперед і кинулася на мене з такою силою, що я втратила рівновагу. Я гепнулася головою об тверду підлогу, і на мить у мене перед очима затанцювали чорні цятки.
Кілька разів я кліпнула, а коли світ знову став чітким, побачила Джорджину, яка схилилася наді мною з переможним виразом обличчя. Вона нахилилася ще ближче, аж я відчула її дихання на своїй скроні.
— Ти припізнилася з вибаченнями, принцеско, — прошепотіла вона, — і здається мені, що такої ж думки й боги. Те, що вони прокляли тебе, мене цілком влаштовує. Тепер усе як тоді — от лише цього разу ти в невигідному становищі й усі з тебе знущаються. Приємно, правда?
Коли її кулак вилетів цього разу, я не встигла ухилитися. Щось голосно хруснуло, і пекучий біль пронизав моє обличчя. Тепла рідина потекла моїми щоками, а в роті з’явився металевий присмак крові. Якийсь час я боролася із собою, намагаючись поворухнутися, але не змогла цього зробити. Перед очима потемніло, однак я відмовлялася здаватися. Попри намагання зосередитись, навколо ставало дедалі темніше, і я нічого не могла із цим удіяти. Зрештою, я більше не мала снаги боротися з темрявою, і вона потягнула мене на глибину.