Страница 27 из 103
— Ми продовжимо в групах, як і говорили. Вправи з ближнього бою на матах, тренування зі зброєю на манекенах і комбінації рухів там, — вказала вона на лівий кінець залу. — Наближається черговий тренувальний поєдинок між домами. Мені хотілося б перемогти в ньому, тому, будь ласка, дотримуйтеся плану тренувань. Ми продовжимо вправи з минулого тижня, я допомагатиму кожній парі індивідуально. Якщо у вас виникнуть запитання, звертайтеся до мене. А якщо вам це цікаво, можете записатися на додаткові тренування, із цим також звертайтеся до мене.
Мерфі відразу ж підійняв руку.
— Я хочу додаткові тренування.
Блідий хлопчик з чорним волоссям поруч із ним послідував його прикладу.
— Я теж.
Професорка Чен кивнула.
— Приходьте до мене відразу після тренування, і глянемо, які блоки ще вільні після занять.
— Звичайно, — сказав хлопець, який сидів поруч із Мерфі.
Мерфі також кивнув і знову схрестив руки на грудях. Тепер через свій самоконтроль він мав зовсім не такий вигляд, як раніше. Його погляд був серйозним і цілеспрямованим, а з очей, здавалося, щезли всі пустощі. Оглядаючи ряди студентів, я також помітила Ділана. Його щоки знову були злегка розпашілими, а волосся скуйовджене, і я не могла не подумати, що й на цей урок він спізнився через те, що діставав для однокласника щось не зовсім дозволене. Він також був одягнений у чорну тренувальну форму й чудово вписувався в загальну картину. От тільки обличчя його не відображало жодних очікувань. Радше навпаки. Він мав такий вигляд, немов волів би опинитися деінде, а не тут. Мені стало цікаво, що б це могло означати.
— Поділіться на пари. Міс Кінґ, ви поки що будете зі мною, — сказала професорка Чен, і я заклякла.
Велика група розійшлася, студенти згрупувалися і розбіглися в різні боки. Тим часом я пішла до керівниці Срібних Круків і приготувалася до всього, зокрема й до її відвертої неприязні.
— Як ти даєш собі раду із цим усім? — запитала професорка, пильно дивлячись мені в очі.
Я не відразу зрозуміла, до чого та клонить.
— Маєте на увазі навчальний день? Загалом добре.
— Я маю на увазі події останніх днів. Смерть Фінна Томпсона. Пробудження твоєї магії, — сказала професорка, не змінюючи виразу обличчя.
Від її слів у мене всередині все стиснулося. Я уникала її погляду й опустила очі на свої кросівки, бо не знала, що відповісти на це пряме запитання. Я прокашлялася і знову нагадала собі зберігати самоконтроль. Інших варіантів не було. Я уявила, що зробила б моя мама в такому випадку.
Вона точно в жодному разі не уникала б погляду професорки. Тому я відразу знову підійняла голову і глянула в її темні очі.
— Усе гаразд, — збрехала я.
Професорка ще кілька секунд пильно розглядала мене, і я сподівалася, що вона повірила.
— Добре, — зрештою повільно кивнула вона. — Можете розповісти мені, чи був у вас раніше досвід захисту?
Я на мить замислилася, проте не було сенсу приховувати свої мізерні знання.
— На жаль, я не маю досвіду ближнього бою чи поводження зі зброєю. Зате можу пояснити, як надавати першу медичну допомогу, якщо когось у цьому класі серйозно поранять.
— Чи означає це, що ви знайомі зі зброєю? — продовжила вона.
— Я не вмію битися нею, але знаю, як використовувати, щоб завдати найбільшої шкоди.
Професорка вдумливо кивнула й обвела поглядом вітрини та розкладену в них зброю.
— Це вже щось, але сама лише теорія вам не допоможе. Відтепер важливо здобути практику захисту.
Мені вкотре болісно нагадали, що мене навчали абсолютно неправильно. Хай би що казала мені ректорка Баскервіль, я не знала когось зі своїх ровесників, у яких розвинулися б цілком протилежні магічні здібності. Не хотілося б боятися, але мені треба було докладати чимало зусиль, щоб зберегти позитивний настрій.
— Носіїв смертельних дарів зазвичай призначають на вищі посади. Але навіть якщо ви відмовитеся від цього, важливо вміти захистити себе в надзвичайній ситуації.
З таким даром, як у вас, і сім’єю, в якій народилися, тепер ви маєте найвищий пріоритет. І у професійному плані, і для ворогів.
Професорка Чен вочевидь помітила моє невдоволення. Від її слів у мене пробіг мороз шкірою. Мало того, що мені довелося мати справу із цією магією, тепер на моїй спині подвійна мішень.
Мені достатньо було тих нападів, які вже здійснювали на мою сім’ю вороги сидів. Я виросла з усвідомленням того, що на нас щомиті можуть напасти. Інші сиди, що виступали проти Ради. Давні вороги Туата де Дананн, які завжди намагалися послабити владу сидів. Люди, обурені тим, що Рада зберігала таємниці Тір-на-Ног — кельтського Іншого світу. Від самого дитинства мене захищали. У мене завжди був персонал, який пильно стежив за мною та моїм оточенням. Мені ніколи не доводилося перейматися цим. Я росла під захистом, а зараз від слів професорки Чен захисна фортеця, в якій я перебувала сімнадцять років, розвалилася.
— Ви навчитеся володіти своєю магією, міс Кінґ. Можливо, наразі перебуваєте в невигідному становищі через брак підготовки, але якщо докладете зусиль, то зможете багато чого тут навчитися. Важливо, щоб ви перестали думати, що вас і дорогих вам людей захистять інші, — сказала професорка так, ніби знову прочитала мої думки.
Я думала про своїх брата і сестру. Про маму. Про те, як помер мій батько. Мені й на думку не спадало, що цей дар зробить моє життя ще складнішим і небезпечнішим. Я проковтнула клубок у горлі й розправила плечі. Я вже вилікувала кілька поранень і спостерігала за кожним боєм Бо. Я знала багато в теорії, і, можливо, це допоможе мені на практиці.
— Гаразд. Із чого почнемо? — запитала я.
Уперше в застиглому погляді професорки з’явився рух. Щось коротко промайнуло в ньому, але я не могла зрозуміти, що саме.
— Почнімо з рукопашного бою. — Вона кивнула в бік матів, де вже зайняли позиції кілька студентів: — Ходімо.
Слідом за нею я пішла до інших учасників. Усього було чотири пари, і всі стояли обличчям одне до одного й відпрацьовували швидкі послідовності рухів на матах. Вони били кулаками вперед, робили удари долонею, виконували рухові маневри в чіткій послідовності. Усе це видавалося контрольовано й зовсім не так по-варварськи, як я щойно уявляла собі під час розмови з Бо. Я зачаровано спостерігала, як дві дівчини рухалися то в один, то в інший бік, ухиляючись від ударів одна одної, аж поки одна з учениць приклала край долоні до горла суперниці й та здалася з піднятими вгору руками. Я відчула спокусу зааплодувати, однак стрималася.