Страница 25 из 103
— Провчившись в академії Еверфолл більш ніж два роки, ви вже мали б знати карту, містере Парку, — різко сказав професор Мак-Рей, дивлячись на Ділана поверх своїх окулярів.
— Так і є, професоре Мак-Рею.
Мені стало цікаво, що ж робив Ділан останні півтори години. Мерфі нахилився через стіл до мене.
— Він завжди спізнюється, бо в нього робота.
— Робота? — прошепотіла я у відповідь.
— Усі знають: Парк може підпільно дістати все, що завгодно.
Я насупилася і втупилась Ділану в спину.
— Про що ти?
Мерфі, здавалося, був трохи пліткарем, він дуже розхвилювався.
— Якщо тобі щось потрібно, він це роздобуде. Чи то алкоголь, чи заборонені трави з оранжереї, чи ще щось важче. Але його ціни стали дуже високими протягом останнього року, надто коли йому доводиться залишати територію академії, щоб дістати щось. В один прекрасний момент ніхто не зможе собі цього дозволити.
У моїй голові склалися кілька шматочків головоломки. Коли професор Мак-Рей знову заговорив, я задумалася про коментар Мерфі. То ось чому Ділан був з алкоголем на балу. Це було не для нього, а для тих, хто заплатив йому за це, й він не хотів ризикувати, що його спіймають на крадіжці. Можливо, саме тому він так швидко втік із бібліотеки сьогодні вранці й не ставився до наставництва серйозно — це було йому просто нецікаво. Звісно, вигідніше брати такі завдання. Я похитала головою і знову зосередилася на професорові.
— Деякі з вас належать до групи народжених смертю. Інші планують приєднатися до хранителів або лицарів Дану і зрештою часто стикатимуться зі смертю. Байдуже, який напрям ви оберете після закінчення академії: самоконтроль матиме вирішальне значення в нашому житті. Ви реагуватимете на те, із чим зіткнетеся впродовж своєї кар’єри, і не кожна з цих ситуацій буде приємною. Важливо, щоб ви тримали свою магію під контролем. Задля цього вам потрібно знати, як керувати власними емоціями, зберігати зосередженість і холоднокровність у будь-якій ситуації, а також розвивати свої розумові здібності.
Лише тоді ви зможете гарантувати, що в майбутньому магія даватиме вам силу, а не стане тягарем. Професор Мак-Рей подивився безпосередньо на мене. — Протягом останніх кількох тижнів ми багато говорили про те, як примиритися зі смертю і як можна відсторонитися від таких подій. Було б добре, щоб ви надолужили ці розділи. Можливо, містер Мерфі покаже вам свої записи за останні кілька тижнів.
Я одразу ж кивнула й зробила позначку у своєму планері. Мерфі тим часом підсунув мені свою папку.
— З радістю позичу тобі свої нотатки. Або можу сфотографувати їх для тебе, хоча не впевнений, чи ти зможеш прочитати мій почерк.
— Фото підійдуть, — швидко прошепотіла я. — Дякую.
— Звичайно. Нагадай мені потім. Ану дай сюди, — сказав він і схопив мій планер.
Потім узяв мій рожевий олівець і надряпав на сторінці номер телефону. З одного боку, хотілося скрутити йому за це шию — чесно, кому взагалі потрібно стільки місця для номера? А з іншого — вдячність за його бажання допомогти переважала.
— Сьогодні я хотів би поговорити з вами про те, як поводитися із членами родини. Цю тему ми докладно вивчатимемо впродовж наступних кількох тижнів, окрім того, вона становитиме значну частину вашого усного іспиту наприкінці року, тож будьте уважні.
— Він так каже майже про кожну тему, яку ми проходимо, — прошепотів Мерфі, і я стиснула губи, щоб не засміятися.
— Ш-ш-ш, — шикнула я.
— Я даватиму тобі коментарі від Мерфі. Це як якісний DVD, де можна слухати коментарі акторів.
Я потрохи починала розуміти, чому біля нього ніхто не сідав. Мерфі був до біса дивакуватим.
— Сьогодні поговоримо про відчуття провини, — розпочав професор Мак-Рей. — Якщо колись у роботі ви зіткнетеся зі смертю, то будете досконало підготовлені до цього в теорії. Втім, смерть — це пронизливий досвід, від якого рідко вдається просто відмахнутися, хоч скільки б ви працювали. Надзвичайно важливо, щоб ви знали, як на службі поводитися з родичами померлих. Розгляньмо теоретичний приклад: ви служите в сім’ї, де хтось помирає. Як поводитиметеся з родичами в такій ситуації?
На перший погляд це запитання здавалося надто простим. Але я вирішила посидіти й поспостерігати, як розвиватиметься урок. Професор Мак-Рей обвів поглядом клас і нарешті попросив відповісти дівчину із заднього ряду, яка підняла руку.
— Якби я була членом ордену лицарів, то спершу висловила б співчуття родині. А потім трималася б на відстані, — відповіла вона.
Професор Мак-Рей кивнув.
— Дуже добре, міс Гіґґінс. Але чому так важливо зберігати цю дистанцію? — професор знову обвів поглядом клас.
Я теж оглянулася й зауважила, що Мерфі прикипів поглядом до блокнота на столі перед собою. Він зосереджено насупив брови, і раптом стало схоже, що з усіх сил намагається уникнути того, щоб його спитали.
— Родичі часто прагнуть контакту з носіями смертельних дарів у надії знайти якесь заспокоєння. Це, однак, часто призводить до того, що саме нас починають звинувачувати.
Для них це просто спосіб подолати своє горе.
Я здивовано перевела погляд уперед. Це говорив Ділан. Неможливо було побачити його обличчя, але голос звучав тихо й серйозно.
Його слова змусили мене задуматися про Кенну.
Знаєш, ти дуже полегшуєш собі життя. Мені починає здаватися, що ти могла цьому запобігти. Можливо, якби ти трохи швидше зреагувала, замість того щоб кричати на все горло.
Сама лише згадка про її слова була ніби ляпасом. Вона виплеснула своє горе і змусила мене відчути провину. Ніби тільки я відповідала за смерть Фінна. Ніби я мала зробити все інакше. Ніби я зробила найбільшу помилку у своєму житті.
— От саме в цьому проблема. — Професор Мак-Рей почав походжати кімнатою. — Якщо ви наткнулися на звинувачення, чітко дистанціюйтеся від них. Вони рідко справді спрямовані на вас. Це лише частина горя, з яким родичі не вміють упоратися. Переконайтеся, що на ваших руках немає крові. І ніколи нікому не дозволяйте змусити вас почуватися інакше.
У мене в животі все стислося. Я не зовсім розуміла, що там говорив професор. У певному сенсі я звинувачувала себе в смерті Фінна. Досі звинувачую. Тому що хотіла б зробити щось по-іншому. Тому що мені було цікаво, чи змогла б я вирватися з видіння. І хоча я розуміла слова професора, досі не була впевнена, чи можна було з ним боротися та як саме. Однак коли професор Мак-Рей почав писати на дошці п’ятибальну систему подолання горя близьких, відчула, як із моїх плечей потроху спадає тягар.