Страница 21 из 103
7
Я затрималася за межами гуртожитку після комендантської години, за що відразу ж отримала попередження від коменданта. Слідом за ним була нестерпно довга розповідь про те, що після трьох таких попереджень скасують мої позакласні заняття, але я сприймала це напрочуд холоднокровно.
Я провела декілька годин на вулиці, у дворі та вікторіанських садах академії, ретельно обдумуючи слова Кенни. Знову й знову прокручувала в голові цей інцидент і почувалася щораз гірше, бо хотілося б щось із тим удіяти, а я не могла. Хай би як старалася, повернути Фінна не змогла. Єдине, що можна було зробити, — це скоритися долі й змиритися з новим розкладом. Зрештою, віднині мені доведеться навчитися користуватися цим умінням. А отже, наступного разу я зможу відреагувати відповідно. І, сподіваюся, до того, як хтось помре. Однак думка про те, що доведеться знову пережити схожу ситуацію, була болісною. Всередині мене бажання опанувати дар боролося з бажанням втекти від усього цього.
Мені доводилося нагадувати собі про одне: хоч якою б була ця нова магія, хай скільки б мені доводилося боротися, я однаково залишалася Кінґ. Я досі дочка Калліопе Кінґ. Рано чи пізно я посяду своє законне місце в Раді. Саме так слід було поводитися відтепер. Не можна дозволяти принижувати себе, а ще більше — почуватися так погано. Якби так трапилося, я врешті-решт зламалася б і впала, а такого допускати не можна.
"Не можна робити із цього більшу проблему, ніж є насправді. Якщо ми робитимемо так, то й інші це робитимуть, а цього ми не можемо собі дозволити", —
казала моя мама. Я намагалася дотримуватися цієї думки, хоча в той момент мені було важко.
Коли я повернулася до своєї нової кімнати після півночі, Кенна вже лежала в ліжку, обличчям до стіни. Я не була впевнена, чи вона спить, але зраділа, що вдалося уникнути чергової розмови з нею. Сусідка, напевно, відчувала те саме.
Ще раз оглянула маленьку кімнатку на горищі й спробувала опанувати себе. Так, у мене не було абсолютно ніякого бажання перебувати тут. Але я не мала вибору, і опиратися з усіх сил мені теж не допомогло б.
Я взяла чайник з маленького круглого дерев’яного столика, що стояв навпроти фронтону, і налила з нього води. Налила її в горнятко, яке Бо подарував мені на сімнадцятий день народження. На горнятку була фотографія, на якій ми з Віолет трималися за руки, коли я виграла конкурс «Міс Еверфолл». Ми світилися від радості, і я вирішила, що світитимусь так само знову. Байдуже, скільки часу це займе, і байдуже, що мені доведеться вдавати, ніби все гаразд.
Озброївшись чорним чаєм, я підійшла до розхитаного столу, де знову розгорнула папку, яку мені дали, коли я заселялася. Пробіглася очима по правилах гуртожитку, які вже читала раніше, і перейшла відразу до нового розкладу.
Повільно видихнула. Чашка в моїй руці почала тремтіти, і я швидко поставила її на стіл. Подумала, що ректорка Баскервіль мене розігрує. Насправді я багато до чого була готова. Але за винятком одного предмета — фольклору — всі інші в розкладі були абсолютно новими.
Я була на третьому курсі академії. І тепер майже кожен предмет треба було починати з нуля. Мені потрібно буде наздогнати величезну кількість матеріалу.
Замість ботаніки, цілительства, чаклунства чи музики й танців мені потрібно було присвятити себе абсолютно протилежним речам. На додачу до духовного наставництва, провидіння, етики та самоконтролю, в моєму розкладі з’явився ще й захист. Це означало, що тричі на тиждень я вчитимусь битися. У Золотому Листі також було кілька учнів із бойовими навичками, зокрема Бо, Орла та Ронан, який виграв останній турнір за наш дім. Я ж просто вболівала за них разом з Віолет. І це, власне, було все, що я могла зробити на занятті із захисту. Так, я займалася спортом, але мала неабиякі сумніви, що моя танцювальна підготовка хоч якось мені допоможе. Я здебільшого навчилася, як підтримувати життя людей, як лікувати поранення, а також які рослини є отруйними, а які мають найкращий цілющий ефект. Я дізналася все про чари, про те, які ритуали для них потрібно виконувати, а насамперед ознайомилася з ієрархією Рад у фольклорі, щоб бути якнайкраще підготовленою до майбутнього.
Та що ж. Той час, мабуть, закінчився.
Я замислено потерла скроні, ще раз переглядаючи предмети. На щастя, мені дозволили залишити фольклор, я добре на ньому зналася. З етикою, можливо, й зможу поладнати. Але духовне наставництво, провидіння і самоконтроль — і все це в поєднанні з уроками бою? Я не була впевнена, що зможу засвоїти матеріал, не кажучи вже про те, що доведеться складати практичний іспит із рукопашного бою. А ще не хотілося мати щось спільне зі смертю чи спілкуванням із духами померлих. Мене захоплювало цілительство, думка про ці нові предмети вселяла страх. Я знову потягнулася до чашки та зробила великий ковток, коли помітила вгорі сіру зону, яка займала цілий тиждень. Це було заплановано перед першим блоком уроків. О шостій ранку.
«Наставництво», —
було зазначено там.
Великі літери, здавалося, насміхалися з мене.
Я зціпила зуби. Наставництво о шостій ранку з таким яскравим хлопчиною, як Ділан дей Парк, було вишенькою на торті того жаху, яким стало моє життя протягом останніх кількох днів. Але і це якось переживу.
Помітила, як усі перешіптувалися і схиляли голови, коли я увійшла в будівлю того дня. Тоді вирішила позбавити їх іще одного приводу насміхатися з мене і моєї дурнуватої нової магії.
Думають, мені тут не місце? Що ж, нехай. Я такої ж думки.
Вони вважають, що я розпещена дитина члена Ради, яка не має жодного уявлення про світ і магію? Зовсім ні. Мама навчила мене всього, що не було таємницею Ради, а це чимало. Зокрема, й того, що Кінґ не дозволить себе зламати.
Нічому й нікому.
Тієї першої ночі я майже не відпочила. Ліжко скрипіло від найменшого руху, атмосфера довкола була незнайомою, що зовсім не допомагало зупинити нестримний потік думок. Попри все, я зрештою провалилася в неспокійний сон. Коли за п’ятнадцять хвилин до п’ятої задзвонив будильник, я була абсолютно виснаженою. Насамперед я поставила воду на чай, Кенна ж іще лежала на своєму ліжку й не ворушилася. І добре. Зовсім не хотілося слухати ще якісь докори на свою адресу.