Страница 20 из 103
Її погляд був прикутий до фотографії, на якій ми з Бо весело сміялися. Цей знімок зробили на вечірці, де ми танцювали й так веселилися, що наступного дня від сміху в мене болів живіт. Коли я кивнула, то не змогла впоратися з тугою, що оселилася у мене в грудях. Здавалося, ті безтурботні дні назавжди позаду.
Я подивилася на обличчя Кенни. Вона здавалася такою ж пригніченою, якою почувалася я. У моїй голові мимоволі зринуло запитання. Я прочистила горло й розвернулася, щоб подивитися їй в очі.
— Ви з Фінном дружили? — несміливо спитала я. Кенна підвела голову й сумно усміхнулася мені.
— Ну, не так, як ви з Бо. Але так, ми приятелювали. Він був в академії лише кілька місяців, і ми багато часу проводили разом.
Я насупилася. З того, як вона говорила про це, могло створитися враження, що вони були просто знайомими, а не близькими друзями чи кимось більшим.
— Я знаю, що тобі як людині із сім’ї членів Ради, яка жила в достатку в Золотому Листі та й узагалі є однією з найяскравіших зірок в академії, це важко зрозуміти... але не всі ми такі. До декого з нас ставляться як до прокажених.
У моїй голові зринув образ Ділана. Це саме те, що я думала про нього, коли ми зустрілися на балу.
— Мені дуже жаль, — сказала я, бо не знала, що ще можна зробити.
Вона знизала плечима.
— Та не варто. Адже ми тепер в одному човні.
Усе в мені опиралося цьому твердженню, але я намагалася не показувати цього.
— У будь-якому разі Фінн був одним із небагатьох людей з інших домів, хто добре ставився до мене. Він ніколи нікого не засуджував. У нього була дуже яскраво виражена магія, надзвичайний талант до ковальства, й хоча сам він був одним із найбільш обдарованих учнів у Бронзових Вовках, не зазнавався через це. Фінна не хвилювало, твоя магія сильна чи слабка. Мене завжди вражало те, що він зосереджувався здебільшого на собі й не надто добре взаємодіяв з людьми, бо я часто впізнавала в його поведінці себе. Ми нещодавно почали товаришувати, але його щире серце багато значило для мене. І... коли він упав поруч зі мною на балу...
Мої плечі здригнулися, коли Кенна затулила долонями обличчя.
— Ти була з ним на балу?
Дівчина шморгнула носом і нарешті кивнула.
— Це було жахливо. Він абсолютно не реагував і буквально за мить став повністю розгубленим. Я спершу подумала, що він п’яний, але за кілька хвилин Фінн поскаржився на біль у грудях, а потім...
Її голос здригнувся.
Коли її щоками потекли сльози і я зрозуміла, чим вона щойно поділилася зі мною, то більше не могла всидіти на місці. Коли я підвелася, здавалося, що на кісточках у мене висять свинцеві гирі, але все ж кинулася до неї. Ми були ледь знайомі, проте вона пережила травматичний досвід. Кенна не тільки оплакувала друга, а й була приголомшена цим жахливим моментом. Мені вистачало навіть того, що я так реалістично побачила мертвого хлопця, а що ж тоді відчувала вона, переживши все це насправді і в кольорі?
За словами Бо й Віолет, вона намагалася привести його до тями, поки Ділан не зупинив її.
Недовго думаючи, я сіла поруч з Кенною на її ліжку й поклала руку їй на плече. Я не знала її і не знала, що саме зробило цю дівчину ізгоєм, але тоді це не мало значення. Не можна залишати когось плакати наодинці.
— Мені дуже жаль, що це сталося з твоїм другом, — тихо повторила я, коли її плечі затремтіли під моїми руками.
— Дякую, це дуже мило з твого боку.
Вона знову потерла очі, а подих їй перехопило. Потім вона повернулася, щоб глянути мені в очі.
— Ти маєш розповісти мені, що бачила тієї ночі.
Я відчула, як зблідла. Не знаю чому, але перед цією дівчиною, яка була близькою з Фінном, я не могла переповісти своє видіння. Я не могла розказати їй, наскільки йому було боляче і як він мучився перед смертю. Я не могла цього зробити. Вона вже достатньо страждала, це було більш ніж очевидно.
— Мені дуже важко про це говорити, — хрипко промовила я.
— Я тобі вірю, але... Мені треба знати, як це було для нього. Мені це потрібно для розуміння.
Немов за власним бажанням, я похитала головою.
— Вибач, Кенно, я... Я справді не можу про це говорити, — мій голос був ледь гучнішим за шепіт.
У її карих очах спалахнув гнів.
— Знаєш, ти дуже полегшуєш собі життя?! Мені починає здаватися, що ти могла цьому запобігти. Можливо, якби трохи швидше зреагувала, замість того щоб кричати на все горло.
Її слова були для мене наче ляпас.
Упродовж останніх кількох днів я думала про те, що сталося в ніч балу. Я проклинала цю нову здатність, оплакувала своє майбутнє. Слова професорки Чен також твердо засіли в моїй голові.
Помер хлопець.
Для мене вся ця ситуація була такою напруженою, що я навіть не замислювалася над тим, чи можна було щось зробити, щоб змінити її. Чи могла я зреагувати і врятувати Фінна, а не кричати. Банші Еудора, яка служила нам, передбачила кілька сценаріїв, які врятували нам життя. Чому я не змогла цього зробити?
Кенна мала рацію. Треба було принаймні спробувати, замість того щоб піддаватися цій непереборній силі всередині мене. Щось стиснулося у мене в грудях. Руки почали тремтіти.
— Я... не варто було мені цього говорити, — долинули до мене приглушені слова Кенни.
Я механічно підвелася з ліжка.
— Усе гаразд.
Я схопила зі стільця куртку, запхала громіздкий ключ у кишеню, а потім так швидко, як лише могла, вийшла з кімнати гуртожитку. Кенна щось крикнула мені вслід, але я не розчула. Я не помічала нічого, крім тягаря на плечах, який, здавалося, що не крок усе більше притискав мене до землі.