Страница 19 из 103
По-перше, видавалася одномісною, куди втиснули меблі для двох студентів. Окрім того, розташована на останньому поверсі гуртожитку, а тому позаду був фронтон, який переходив у гостроверхий дах з маленьким віконцем. Під похилим дахом з обох боків стояли односпальні ліжка, і на мить я замислилася, чи не було помилки в інформації. Кімната мала жалюгідний вигляд, наче тут ніхто ніколи не жив. Лише уважніше придивившись, я побачила підтвердження того, що моя сусідка таки існувала. На її тумбочці біля ліжка лежав товстий пошарпаний історичний роман з кількома кольоровими закладинками між сторінками, а на вузькому, доволі старому на вигляд письмовому столі розкидано кілька шкільних підручників, зошитів і ручок. Але це були єдині ознаки того, що цією кімнатою хтось користувався.
Меблі, як і все інше тут, були зроблені з темного дерева, що ще більше пригнічувало. Моя колишня кімната була пофарбована в білий колір, меблі також були пофарбовані або переставлені туди спеціально для мене. Однак мені не дозволили забрати із собою жодних меблів. Вони належали дому Золотого Листя, а в Срібних Круків були інші правила.
Ліворуч стояв невеликий письмовий столик, який бачив, мабуть, і кращі часи й на якому я нізащо не зможу розмістити всю свою косметику та шкільне приладдя. Я повернулася й побачила вузькі дверцята шафи, а праворуч у проході ще одні двері, які, ймовірно, вели до суміжної ванної кімнати.
Ну що ж, хоч якийсь бонус: мене не відправили до загального душу, як першокурсників.
У цей момент двері до ванної відчинилися, і дівчина, помітивши мене, зупинилася на порозі. Вона була гарненька, з милим кирпатим носиком, темно-бронзовою шкірою і двома космічними пучками, в які були зібрані темно-каштанові афрокучері. Уважніше придивившись, я помітила сумний відблиск в її очах, які, крім того, були червоними.
Здавалося, що вона проплакала кілька годин поспіль.
— Привіт, — незграбно сказала я, показуючи на валізу в моїй руці та коробки за спиною. — Я Зої. Відсьогодні я повинна жити тут.
Ще до того, як я закінчила говорити, очі моєї сусідки розширилися. Вона наблизилася до мене й схопила за руку з такою силою, якої на перший погляд у неї не могло бути.
— Ти — банші.
Я стрималася, щоб не скривитися від слова на літеру Б, але буквально за секунду кивнула. Чого, напевно, не варто було робити. Бо, на відміну від багатьох інших однокласників, які уникали мене і просто не хотіли торкатися після того, як я дізналася про свої здібності, моя нова сусідка підійшла до мене ще ближче. Я позадкувала, але не змогла відійти далеко й наштовхнулася на коробки. Від чого верхня почала небезпечно хитатися.
— Ти бачила, що сталося, ще до того, як це відбулося насправді, — сказала дівчина, дивлячись на мене з відчаєм в очах, від якого в мене по спині пробігли мурашки. — Маю на увазі те, як помер Фінн.
— Е-е-е-е... Я... Ти не проти, якщо я спершу зайду? Всі мої речі й досі зовні, — м’яко запитала я, намагаючись висмикнути руку.
Дівчина кивнула, а її затуманений погляд прояснився, наче вона прокинулася зі сну. Тоді збентежено опустила очі.
— Звичайно. Заходь.
Вона перетнула кімнату й сіла на ліжко в правій частині, втупивши очі в підлогу.
Поки я поступово забирала свої речі з коридору й заносила досередини, то задумалася, які стосунки в неї були з Фінном Томпсоном.
Я
мимохіть глянула на неї. Її опущені плечі та залите сльозами обличчя свідчили про те, що вона наскрізь випромінювала смуток. Можливо, це просто злий жарт ректорки. Можна ж було поселити мене в будь-яку кімнату в цьому жалюгідному домі, але вона обрала ту, де мешкала подруга померлого хлопця. Мені неприємно застугоніло в скронях від того, що я зіткнулася з її болем. Це знову нагадало про видіння. Про агонію Фінна. Про мої крики, яких я просто не могла стримати. Вигляд залу, який зруйнувала моя сила.
Я
зціпила зуби, розвернулася й занесла останні коробки. Потім зачинила за собою двері. Нерішуче підійшла до вмонтованої в стіну шафи та прочинила дерев’яні дверцята, на яких подекуди вже позлізав лак. Там була стрічка, і, коли я навгад потягнула за неї, у верхній частині шафи загорілася лампочка. Вона була меншою за мою попередню шафу, але якимось дивом, трохи стиснувши, я все ж змогла розмістити там усі свої речі поряд із сусідчиними.
— Думаю, мені треба відразу порозкладати речі, — сказала я дівчині через плече. — Інакше не зроблю цього ніколи й кілька тижнів житиму в коробках.
Вона тільки буркнула, коли я схопила першу валізу, в яку спакувала все найважливіше. З одного боку, те, що я сказала, було правдою. А з іншого, мені терміново потрібно було відволіктися від жахливих образів у голові.
Обличчя Фінна Томпсона виринало перед очима, воно поступово втрачало колір, а погляд врешті ставав порожнім. Я швидко розкрила валізу й дістала перші кілька блузок.
— Як тебе звати? — запитала я.
— Кенна О’Салліван, — прогугнявила вона.
Коли дівчина підвелася і повернулася до мене, її ліжко заскрипіло. На мить я злякалася, що знову візьме мене за руку, але вона сперлася на стіну позаду мене й оглянула всі коробки.
— Багатенько всього.
— Мені подобаються гарні речі, але я зовсім не вмію наводити лад. — Я кинула на неї швидкий погляд: — А ти також недавно сюди переїхала?
Вона похитала головою.
— Я вже третій рік в академії.
Це мене здивувало. Дівчина не була схожою на першокурсницю, але я припускала, що вона недавно переїхала сюди, адже її частина кімнати була зовсім порожньою.
Після цього за весь час, що я розпаковувала решту речей, ми більше не розмовляли. Я поклала свою сумку з туалетним приладдям у ванну кімнату, яка смерділа затхлістю. Решту коробок склала під нижню полицю у вбудованій шафі й навіть не завдавала собі клопоту тим, щоб їх розпакувати. Я витягнула найпотрібніше, але готова була щомиті виїхати, щойно мама вийде на зв’язок, якщо їй якось вдасться переконати ректорку Баскервіль, що лише в Золотому Листі я буду на своєму місці.
Закінчивши, я розгорнула кремовий вовняний килим на своєму боці кімнати й поклала на стіл нашу з Бо фотографію в рамці. Потім сіла на скрипучий стілець і почала переглядати папку з інформацією, яку отримала на вході.
— Це ж Бо Магвайр, так? — запитала Кенна за моєю спиною, і я обернулася, щоб подивитися на неї.