Страница 18 из 103
6
Після того як я розпрощалася з Віолет і Бо, прийшов доглядач дому та допоміг мені переїхати. У вщерть напханому моїми речами студентському автомобілі ми проїхали кампусом до схилу пагорба, де був розташований будинок Срібних Круків.
Академія Еверфолл — на березі озера, а будівля академії дев’ятнадцятого століття, де проводили регулярні заняття, виходила до води. У мероу, водних мешканців академії, деякі заняття відбувалися безпосередньо на березі озера. Власне кампус починався відразу за головним корпусом. Там було просторе подвір’я з вікторіанським садом, який доглядали нащадки обдарованих божеств. Догляд за місцевими рослинами їм довіряли тільки на третьому курсі. Протягом перших двох років навчання студенти, які мали схильність до природи, практикувалися на флорі та фауні в спеціально збудованій оранжереї в східній стороні кампуса. Останні два роки я проводила у ній більшість часу, бо саме там відбувалися уроки магії життя.
За оранжереєю — гуртожиток Золотого Листя, відразу навпроти, на іншому боці двору — Бронзових Вовків.
У цьому домі були переважно студенти, що походили від богів ремесла. Велика кузня, де Бронзові Вовки виготовляли магічно посилену зброю для бойових турнірів між домами, була розташована на західному боці кампуса, відразу під гуртожитком.
Над вікторіанським садом була тренувальна арена для обдарованих студентів, зокрема нащадків Луга, Нуада, Морріган і Дагди, які часто змагалися на турнірі наприкінці року. Певний час позаду нього не було нічого, крім двох стежин, що далі об’єднувалися в одну ширшу, яка вела вгору вздовж схилу до дому Срібних Круків, за яким розкинувся величезний лісовий масив.
Коли ми зупинилися перед гуртожитком, я схопила свою сумку й допомогла доглядачеві витягти коробки з машини. Роблячи це, оглядала свій новий дім. На відміну від дому Золотого Листя, дім Срібних Круків іще не був відремонтований. Будівля видавалася старою, у багатьох місцях піщаник став темно-коричневим. Споруда мала кілька невеликих веж, схожих на ті, що були на будівлі академії, і створювала враження старовинної. З картонною коробкою та сумкою я піднялася до гуртожитку вузькою, всипаною гравієм стежкою.
Біля входу подивилася на емблему над масивними дверима, на якій на сріблястому тлі виднівся ворон у піке. Це був символ Морріган — королеви примар, богині війни та смерті. Коли я поклала руку на дверну ручку, мене пройняли дрижаки. Це було вкрай неправильно. Усіма фібрами душі я розуміла, що мені тут не місце. А втім, мала слухати вказівки ректорки. Я глибоко вдихнула й постаралася заспокоїти своє пришвидшене серцебиття. Ще раз глибоко вдихнувши, нарешті наважилася відчинити двері й увійти до гуртожитку.
Передпокій був таким самим, як і в моєму попередньому гуртожитку. Підлога вимощена темним каменем, уздовж коридору висіли лампи, що давали тепле світло, а трохи далі розміщена стійка, за якою було кілька екранів і телефонів. Одразу за нею сиділа комендантка гуртожитку та розмовляла з кимось телефоном. У кінці залу було двоє сходів, що вели на верхні поверхи — ліворуч і праворуч. Далі — галерея, де кілька студентів стояли біля перил і, схиливши голови, перешіптувалися, коли побачили, як доглядач склав мої коробки на вузький металевий возик і, голосно зітхнувши, потягнув його вгору лівими сходами.
Здавалося, ніби потаємне перешіптування супроводжувало мене від гуртожитку Золотого Листя й аж сюди. Я звикла до розмов про мене, але це було здебільшого тому, що я з родини службовців. Утім, цього ніколи не відбувалося через те, що люди мене жаліли або ж боялися. Однак те, як двоє студентів, які щойно спустилися зі сходів, обійшли мене стороною, вказувало, що саме так воно й було. Таке враження, що в мене хвороба, яку вони просто не хотіли підхопити. Їхня поведінка нагадала також про небажання Бо і Віолет торкатися до мене, через що в грудях защеміло.
Я ковтнула клубок і підійшла до стійки. Не відриваючись від екрана, працівниця підсунула мені папку. В ній — декілька аркушів паперу.
— Будь ласка, заповніть анкету та заявку на отримання грантів і стипендій. У папці знайдете свій розклад, завтра ваш наставник супроводжуватиме вас до аудиторій і за потреби надасть додаткову допомогу. Ось ключ від вашої кімнати.
Вона підсунула мені маленький ключик з масивним брелоком. У гуртожитку Золотого Листя вже були безконтактні карти.
Цій штуці, певно, більш ніж п’ятдесят років, вона важила десь із пів кілограма й була доволі пошарпаною. Перше, що вартувало б зробити, то це продезінфікувати її.
— Якщо загубите його, заплатите штраф. Номер вашої кімнати на прикріпленому брелоку. В разі виникнення запитань звертайтеся до коменданта гуртожитку.
Вона проговорила це таким тоном, ніби з усіх сил прагнула, щоб люди зверталися до неї в екстрених випадках. Я переконалася в цьому, коли вона підняла слухавку, набрала номер і більше не звертала на мене уваги.
Я опустила погляд на папку та ключ у своїй руці. Там був номер кімнати на останньому поверсі.
Чудово! У мене було все, що потрібно.
— Дякую, — сказала я, проходячи повз, закинула на плече сумку й поспішила вийти з передпокою.
Я попрямувала до тих же сходів, що й доглядач, і пішла нагору. Дійшовши до другого поверху, відчула на собі погляди кількох людей і неприємне поколювання між лопатками. На третьому поверсі я трохи захекалась, але незабаром побачила доглядача, який складав мої коробки в кінці довгого коридору перед дверима кімнати праворуч. Він коротко кивнув мені, а потім зник так само швидко, як і поставив речі. Я невпевнено попрямувала до своїх коробок перед кімнатою.
Ось ми й на місці.
Дорогою я проминула кілька дверей із саморобними табличками або маленькими дощечками з малюнками крейдою, але двері кімнати номер 314, перед якими я стояла, були без таблички. Не було жодних ознак моєї нової сусідки. Про всяк випадок я постукала. Ніхто не відповів. То й добре. Я була не проти перші кілька хвилин побути в кімнаті на самоті. Так змогла б зібрати докупи думки, налаштуватися на прийдешній день і переглянути свій новий розклад.
Можливо, вдасться додзвонитися до мами і ще раз запитати її, чи може вона якось змінити ситуацію.
Я вставила ключ у замок і повернула дверну ручку. Тоді увійшла до своєї нової кімнати й затамувала подих.
Вона була крихітною.