Страница 14 из 103
Мало того, що мене змушують змінити місце проживання, тепер мені ще й доведеться змінити свою прекрасну одномісну кімнату, яка коштувала мамі цілого статку, на двомісну. Якби мама дізналася про це, ректорку Баскервіль чекало б пекло.
— Окрім того, ми призначили тобі наставника, який розповість про звичаї Срібних Круків. У вас буде приблизно однаковий розклад з однаковими предметами, і він допоможе опанувати магію, — сказала професорка Чен й голосніше додала: — Заходь!
Позаду мене відчинилися й зачинилися двері, але через шум у вухах я цього майже не помітила. Навалилося забагато інформації, тож важко було переварити її всю одразу. У глибині душі й досі жевріла надія, що мама заступиться за мене, щоб моє життя не перевернулося з ніг на голову. Я й досі ображалася за те, що вона переймалася тільки репутацією нашої сім’ї, але все ж покладалася на неї.
Коли хтось підійшов до мене і став перед столом директорки, я підвела погляд. Якщо у мене й були якісь заперечення, то в той момент вони застрягли в горлі.
Наді мною височів Ділан дей Парк. На ньому були чорні полотняні штани, темно-сіра сорочка з довгими рукавами та чорне пальто, яке разом із кам’яним виразом обличчя робило його схожим на саму смерть. По руках у мене пробіг неприємний холодок. Вираз його обличчя був таким стоїчним, що я не могла не замислитися, чи не примусили його сюди прийти.
— Ви хотіли мене бачити? — запитав він.
Ректорка Баскервіль підбадьорливо кивнула йому.
— Це Зої Кінґ, новачок у Срібних Круках. Цього семестру вона буде твоєю підопічною, і ти зробиш усе можливе, щоб їй було якомога легше адаптуватися. Згода?
Ділан повільно повернув голову й глянув на мене темними очима. Він і словом не обмовився про те, як сприймає це доручення, а я була готова вибухнути тієї ж миті.
— Як вам завгодно, — сказав він, не відводячи від мене очей.
Я натомість просто сподівалася, що земля піді мною розійдеться і поглине живцем.