Страница 13 из 103
Я справді намагалася прислухатися до того, що сказала мені мама. Що не варто ні з ким ділитися своїми переживаннями. Що, коли йдеться про людей, які можуть використати мої почуття проти мене, потрібно тримати ці почуття глибоко в собі. Але через те, що ректорка обговорювала цю ситуацію так, ніби в ній був якийсь привід для святкування, я закашлялася. Відразу після цього відчула на собі погляди викладачів.
— Не назвала б це благословенням, — невпевнено промовила я.
Ректорка Баскервіль здивовано підняла брови.
— Зої, ти ж розумієш, наскільки рідкісний дар банші? Окрім тебе, в академії є лише одна банші. І вона вже отримала численні пропозиції працевлаштування після випуску.
Я зціпила зуби.
Усе життя мене готували до періоду після закінчення академії. Очікування, що в мене буде важлива роль у спільноті сімей Ради, аж доки не настане мій час посісти місце в ній.
Однак усього цього не буде, якщо виявиться, що я банші. Вони присягнули лише на служіння сім’ям Ради. Вони завжди на задньому плані й зберігають пильність, щоб можна було вчасно прибрати будь-який натяк на небезпеку для їхніх протеже.
Як я мала із цим упоратися? Не уявляю, як це — охороняти когось лиш тому, що до цього змушує дар. Це була абсолютна протилежність тому, чого мене вчили. Ось чому я не могла вдавати радість чи навіть вдячність ректорці Баскервіль.
— У мені, здається, прокинувся не той дар, — повільно пояснила я. — У моєму роду не було нікого з такими здібностями. Взагалі нікого. Я маю на увазі... Я маю на увазі, чи є ймовірність того, що боги могли помилитися? Мабуть, з моїм благословенням щось не так.
Цілитель Шиган хрипко пирхнув і спробував приховати це за кашлем, коли я подивилася на нього. Я примружила очі. Невже він насміхався з мене?
— Нерідко в сидів здібності розвиваються пізніше, — відповіла ректорка, і я знову глянула на неї. — Траплялося, що в нащадків Туата де Дананн прокидалася зовсім інша магія. І навіть якщо магія банші не надто поширена, вона належить до роду Кліодни.
У моєму оточенні не було нікого, з ким траплялося б хоч щось схоже. А в сім’ях членів Ради поготів. Ретельно задокументовано, який родовід благословенний тим чи тим видом магії.
— Мене все життя готували до того, що я успадкую мамин дар, — вирішила знову спробувати щастя.
Ректорка кивнула.
— Це нормально, що розклад пристосований до умов сім’ї. Проте це не означає, що його не можна змінити.
Повністю підлаштувати навчання можна лише тоді, коли у кожного проявиться магія та покаже нам свої потреби. Це також не рідкість.
— Але ж це означає, що досі я робила все неправильно, — всупереч волі в моєму голосі вчувалося обурення.
Мені пригадалися численні уроки, на яких я старалася дбати про поранених тварин і лікувати їх. Усі ті години, протягом яких вивчала теорію зцілення за допомогою магії, повторювала кожну вправу та формулу, поки оволоділа матеріалом майже досконало. Довгі лекції моєї матері, в яких вона розповідала про благодать і дар чаклунства, що є в крові нащадків Кліодни і який я повинна буду застосувати, щойно проявиться моя магія зцілення.
Я завжди вважала, що в моїх жилах тече сила Кліодни. Але зараз, коли в мені ожила ця інша, холодна, страшна магія, всі зусилля виявилися марними. Ба більше, я вочевидь уявляла собі тільки силу своєї матері. Я гадала, що здобуду грацію та красу, які зачаровуватимуть інших. Думала, що зможу зцілювати, як вона. Порятунок життів мав стати моєю сутністю. Якщо в мене цього більше не буде, що ж від мене залишиться? Як могло це жахливе вміння мати щось спільне з тим, що мама розповідала мені про Кліодну?
В очах у мене тиснуло, й мені довелося докласти всіх зусиль, щоб стриматися.
«Думай про маму. Поводься так, як вона», —
нагадувала я собі.
Наче за командою, я випрямила плечі, схрестила ноги й трохи підняла підборіддя.
— Ти не зробила нічого поганого, Зої. Ти збережеш свої відмінні середні бали за базову освіту, просто тобі бракувало потрібних предметів.
Але це не біда. Зміна дому і новий розклад відтепер скерують тебе в правильному напрямку й допоможуть пізнати свою магію та контролювати її.
Я заціпеніла.
— Я маю приєднатися до нового дому?
— Як ти вже зрозуміла, ти відстаєш у навчанні, а все тому, що в академії тебе розподілили не в той дім, — пояснив цілитель Шиган.
— Ага, зараз! — вигукнула я. — Я вже два роки в академії. Ви не можете просити мене змінити дім посеред третього року навчання.
— Я розумію, що для тебе це, мабуть, величезний шок, Зої, — м’яко сказала ректорка Баскервіль.
— Думаєте? — відповіла я. — Як мені відомо, вас не виривали з вашого кола спілкування і не проклинали смертельним даром. Чого ж ви чекаєте від мене? Що я перейду в дім Срібних Круків?
Насправді я планувала пожартувати. Але коли перезирнулася з трьома викладачами, а вони просто ошелешено глянули на мене, моє серце шалено забилося.
— Ви не можете так вчинити. Я з радістю зміню кілька предметів, але не чекайте, що відмовлюся від усього, чого досягнула в академії, — щосили я намагалася промовити ці слова й чула власне уривчасте дихання.
Кудись ділася та зверхня позиція, що я її прийняла заради матері.
— Сприймай це як нагоду, Зої. Тобі дуже пощастило, що ми виявили твої здібності й тепер зможемо тебе навчати. Якщо ти опануєш їх, то незабаром матимеш безліч пропозицій працевлаштування, — сказав цілитель Шиган.
— Але ж у мене вже була робота! Я мала стати наступницею своєї матері, а згодом посісти її місце емісара в Раді.
— Помер хлопець, — уперше заговорила професорка Чен.
Її м’який голос пронизав мої думки, як сталеве лезо. Вона повернула жахливі образи Фінна Томпсона.
— Можливо, слід нагадати, що ти досі жива, Зої. Вважай, тобі пощастило.
У цей момент я подумала, що професорка Чен — бездушна корова. Я повернулася й глянула на неї так само пронизливо, як вона дивилася на мене.
— Так, дуже погано, що Фінн Томпсон помер, і моє серце розривається на частини, коли я думаю про те, що зараз переживають його сім’я та близькі. Проте це не змінює того, що все моє життя щойно перевернулося з ніг на голову. — Я благально глянула на ректорку Баскервіль: — Будь ласка. Має бути інший спосіб. У мене нікого не буде в новому домі. Я буду зовсім самотньою.
Я ледь стримала в собі: «І вигнанцем, дурним пізнім цвітом».
— Ну, це не зовсім так. Ми вже знайшли тобі кімнату. Там у тебе буде сусідка, яка дуже чекає на компанію, — сказала ректорка, і я здригнулася.