Страница 12 из 103
4
Наступного дня я повернулася до академії. Той самий водій, що привіз мене додому напередодні, чекав у передньому дворі о пів на шосту ранку. Не встигла попрощатися з мамою, бо ще до того, як я прокинулася, вона вирушила в надсекретну місію як емісар Ради. Її обов’язки були важливішими, ніж хаос, яким було сповнене моє життя.
Я намагалася уникнути надмірного впливу жахливого відчуття, що від позавчора пробирало мене до кісток. Візит додому лише ускладнив усе. Та коли я того дня увійшла в кабінет ректорки, то зрозуміла, що не можу дозволити собі таких емоцій. Не можна було дозволяти директорці бачити, як сильно ця ситуація впливала на мене. Це було важче, ніж я гадала, а надто враховуючи те, що там була не лише ректорка Баскервіль, а й, на диво, цілитель Шиган і професорка Чен. Я зупинилася на вході й оглянула вчителів.
Мій погляд мимоволі затримався на професорці Чен. Вона була однією з наймолодших викладачів в академії Еверфолл, але в мене ще не проводила занять. Вона була нащадком богині Морріган, а тому здебільшого навчала студентів зі Срібних Круків — дому, до якого належали ті, хто успадкував темні дари богині Дану.
Професорка Чен і сама була перевертнем. Подейкували, що вона, як і Морріган, могла перетворюватися на крука, щоб вирішувати результати війни на свою користь. Насправді в професорки Чен були м’які риси обличчя, але коли вона похмуро глянула на мене своїми темними очима, я відчула, як мороз пробіг поза спиною. Я глипнула на цілителя Шигана, який мав не надто кращий вигляд, тож перевела погляд на ректорку. Ректорка Баскервіль мала густі каштанові кучері, смагляву шкіру й носила вільний чорний костюм, який надавав їй майже невимушеного вигляду, от лише б її погляд не був таким серйозним. Вона знала мою маму й так само була повноправним членом Ради Дану, тому ще до навчання в академії я кілька разів зустрічалася з нею. Я знала, що подобаюсь їй, тож мені було цікаво дізнатися, чи вдалося мамі якось вплинути на неї.
Ректорка підвелася з-за свого масивного столу й жестом запросила мене сісти перед собою. Я несміливо виконала її мовчазне прохання.
— Зої, ти знаєш, чому ти тут? — запитала ректорка після того, як знову сіла.
Її погляд не залишав сумнівів щодо того, що вирувало в її жилах: потужна чиста магія. Вона була одним із небагатьох нащадків Дану, які мали не один, а кілька дарів. Як нащадок богині Боанн, вона володіла здатністю впливати на воду, але це була не єдина сила Боанн. Ректорка Баскервіль також мала дар натхнення і за допомогою свого вміння могла подумки підбадьорювати студентів, у яких були великі труднощі. Її ментальний дар полягав у тому, що вона позбавляла людей навколо себе внутрішніх блокувань і дарувала їм натхнення.
У такий спосіб допомагала учням почуватися більш упевнено зі своєю магією, а ще долати труднощі в навчанні. Зазвичай цей рідкісний дар був справжньою знахідкою, тому тих, хто мав його, сильно заохочували, і вони займали провідні ролі в наших рядах. У випадку Баскервіль ішлося про керівництво академією.
Коли я зрозуміла, що вона запитала мене, то прокашлялася.
— Ви, мабуть, хочете поговорити про інцидент на балу. Ректорка кивнула, теплий вираз її обличчя змінився.
Раптом я помітила в її погляді глибокий смуток, і від цього щось усередині мене напружилося. Помер студент. Напевне, молодший за мене. У нього було все життя попереду, і він ніколи не прореживе того, про що мріяв. Гіркота підібралася до мого горла й залишила неприємний присмак на язику.
— Ми хотіли дати тобі час, щоб пережити цю важку подію, але, безумовно, раді, що ти так швидко повернулася до академії. Тепер ми зможемо більше дізнатися про те, що ти бачила тієї ночі, — сказала ректорка.
Я стягнула рукави свого кремового кашемірового джемпера до зап’ясть і завмерла від раптового спогаду побаченого.
— Я вже розповіла цілителеві Шигану все, що бачила.
— Знаю. Проте ми хотіли б почути це від тебе ще раз, щоб краще зрозуміти ситуацію.
Я випросталася та глибоко вдихнула.
— У ніч балу мені було трохи недобре. Напередодні я почувалася дивно й гадала, що застудилася. Коли потрібно було виходити на сцену, це було наче... — я гарячково підбирала слова. — Так, наче моє тіло знало, що його чекає катастрофа.
На сцені весь світ раптом втратив барви. Пам’ятаю лише, що я більше не могла нормально бачити, а з натовпу виділялося лише одне обличчя. Хлопець у білому костюмі, який утратив свідомість. І... я відчула його біль.
— А можеш описати той біль? — запитав цілитель Шиган.
Мені навіть не треба було задумуватися про це. Цей досвід ніби закарбувався в моїй пам’яті назавжди.
— У грудях усе стиснулося, а середина неначе розривалася на частини.
У мене перед очима знову стояв хлопець, якого покидало життя. Ніби все це відбувається зі мною, що я помираю, а ніхто не може нічого із цим удіяти. Здавалося майже нереальним, що таке справді можна відчувати.
Викладачі переглянулися. Важко було не помітити, якими стривоженими вони були.
Ректорка знову повернулася до мене.
— Мабуть, важко було ще раз розповідати це. Дякую тобі за допомогу.
— Ви можете розповісти, що трапилося? — запитала я.
Ректорка зсунула кілька аркушів паперу на своєму столі, погляд її був задумливим. Підвівши очі, вона рішуче глянула на мене.
— Хлопець, якого ти бачила, Фінн Томпсон, помер за декілька хвилин після того, як ти знепритомніла.
Я зціпила зуби.
— Мені дуже жаль, — промовила я хрипким голосом, бо не знала, що ще сказати. — Відомо, чому він помер?
Професорка Чен злегка похитала головою, а ректорка Баскервіль склала руки на столі.
— Боюся, ми не можемо тобі нічого про це розповісти, Зої. Учням не дозволено знати подробиці розслідування, але хранителі вивчають цю справу й розслідують інцидент.
Я хотіла б почути щось більше, ніж те, що правоохоронні органи Дану розслідують цю справу, тому що до цього й сама додумалася б. Напевно, у шкільних коридорах дізнаюся більше.
— А зараз перейдімо до більш радісної теми, — продовжила ректорка, її губи вигнулися в тонкій усмішці, за якою, однак, не сховався смуток. — Твоя магія прокинулася. І хоч цей випадок, мабуть, мав для тебе неабияке значення, не можна заперечити, що ти благословенна богами.