Страница 56 из 61
Переборюючи запаморочення, Вікс потягнулася до краю. Перехилившись, вона не розрахувала сил і впала. Шлунок ураз скаламутився, остаточно від неї відрікаючись. Дівчина ледве встигла підвести від підлоги голову, як її вирвало згустками чогось чорного. Тіло затремтіло. Руки підігнулися, не витримуючи ваги. Але, на щастя, вона не занурилась у власне блювотиння. Її підхопили сильні руки — прохолодна та тепла.
Знудило вдруге. Болісніше й протяжніше.
— Тихо, маленька, зараз тобі полегшає.
І справді, від теплої долоні розходилися приємні хвилі, які ніби заспокоювали заслабле тіло, що, здавалося, їй більше не належало. За хвилину-другу цей живий знеболювач м’яко потягнув її до себе, колисаючи й продовжуючи вливати в неї тепло. Вікс скрутилася клубочком на чужих грудях, усотуючи все, що їй давали, не бажаючи впустити й краплі.
— В ім’я Первородних, це ще що за хрінь?
Лисиця здригнулася, по голосу пізнаючи вікланця, якого побоювалася.
— Точно не знаю. Окрім зовнішнього магічного впливу, що здушує її ауру, сес чимось накачали.
— Як мінімум це сік покруча Ігнісового дуба, — докинув іще один голос. Той самий, шовковистий. Вона так мріяла почути його ще раз, але вже навіть не сподівалася.
— Дуб чи не дуб, ця гидота пригнічує крихти її природного захисту. Віксена більше не може протистояти. У неї дуже значне отруєння, раз її вже нудить ось цим. Я гадав, що сплеск у церкві допоможе їй хоч трохи очиститися, але ні. Моя сила не панацея, вона лише тимчасово ослаблює симптоми. Потрібно зняти печ...
Вікс сіпнулася геть від хлопця, і її знову вирвало. Вона знесилено запхикала, повиснувши на руці брата, достоту як чорні нитки, що звисали із губ.
— Я більше не можу...
Зціпивши зуби, Кріс торкнувся живота, дозволяючи власному вогню всотатися під помережену шкіру. Малюнок дещо вицвів, але хорошого все одно було мало. Намистини на руці хлопця зацокотіли й потьмяніли на кілька тонів.
— Треба якось зняти печать із її сил. Блок ставила відьма з Неції. Та, що живе в дивному водному палаці. Коли печать спаде, Вікс має зцілитися самостійно. Інакше... інакше все закінчиться дуже погано.
— Чекай, ти зараз про Відьму глибин говориш? — здивовано запитав Рафаель.
— Я не знаю її імені. Ми були дітьми. Усе відбувалося в басейні. Вона гіпнотизувала Вікс і вживлювала поверх ядра сили якийсь запобіжник.
Клаус підійшов ближче й присів на коліно. Він відвів руку Кріса, задер на дівчині одяг і м’яко пробігся кінчиками пальців по животу. Поміж чорнильних ліній проступив малюнок потрійного кола з краплею посередині.
— Тео, ходи сюди. Ти можеш дещо ослабити печать. Не повністю, але цього має вистачити, щоб їй полегшало. Тільки спершу заколисай її, щоб не налякати.
— Але моє навіювання на неї не діяло, — із сумнівом зазначив майстер, опускаючись поряд.
— Ти можеш? Справді? — у погляді Безхвостого розгоралася така мольба, що Тео відвів очі. Вікланцю не хотілося даремно обнадіювати хлопця. — Будь ласка, Теодоре! Нам це потрібно. Їй це потрібно.
Майстер подивився на Кріса, а потім на бліду дівчину, яка трималася вертикально лише завдяки кільцю рук. Її повіки тремтіли, дихання було важким.
Віксена знову потребувала його допомоги. Ну і як він міг відмовити?
Вікланець нахилився вперед, проводячи кісточками пальців по щоці.
— Лисеня, подивися, будь ласка, на мене.
Вікс насилу розплющила очі й, упізнавши, хто перед нею, слабко усміхнулася, потерлася об його пальці. Хлопець усміхнувся у відповідь. Рука ковзнула у волосся, фіксуючи голову. Сила потягнулася до дівчини, огортаючи її, шукаючи проріхи, в які можна проникнути, щоб дотягнутися до печаті. Райдужки засяяли рубінами.
Якусь мить Вікс удивлялася в них, гублячись у сполохах. А потім її очі цілком і повністю затопила чорнота. Дівчина засичала. Долоні злетіли вгору, штовхаючи Тео в груди з такою силою, що він пробив стіну позаду себе. Полетіли уламки дерева й цегли. Здійнялася хмара пилу.
У кімнаті запала тиша. Кріс учепився в сестру руками й ногами. Клаус перехопив її зап’ястки на випадок, якщо вона збиралась утнути ще й якусь магічну наругу на додачу. Тео розгублено струсив головою. Забитою потилицею простягнулися кілька рваних ран.
Хлопець обережно підвів очі. Обличчя Віксени спотворювала маска такої ненависті, що майстру захотілося засміятись. До цієї миті так на нього дивилися лише кревні вороги.
— Не торкайся мене, убивце!
15 Сучий сину (італ.).
16 Телепень (італ.).
17 Шльондра (італ.).