Страница 55 из 61
*
*** 00
Кріс пронизливо зашипів від болю.
— Терпи, дівко, мамкою будеш, — розважався Тео, легкими рухами товстим шаром наносячи мазь на попечене плече.
Вогонь, нехай і чорний, до останнього лишався вогнем. Добре, що без додаткових опцій у вигляді темного отруєного павутиння. Хоча не виключено, що молодший із близнюків хотів лише залякати, а не справді нашкодити. Інакше хлопці померли б разом.
— Що за дурницю ти городиш? — просичав Безхвостий, жмакаючи на собі штани. — Яка я тобі мамка?
— Як казали колись портові робітники,
обнаковенна
. Ти ж сам згадував, що носився з Лисеням, немов квочка.
Кріс знову скривився й несхвально подивився на вікланця.
— Хекси... Ти не міг би називати мою сестру на ім’я? Звучить дуже...
дивно
.
— Ні, — пхикнув майстер, обережно знімаючи з краю рани шматочок нитки, не поміченої до цього.
— А якщо подумати? — просипів хлопець.
— Безхвостий, ти справді вважаєш, що можеш мене переконати чогось не робити? — запитав Тео, стрельнувши примруженими сіро-червоними очима, ніби нагадуючи хлопцю, хто тут так милосердно займається його лікуванням.
Кріс хрипко загиготів.
— А це звучить іще дивніше. У тебе старечі проблеми із запам’ятовуванням імен? Щоб ти знав, у мене є хвіст.
Вогняний, між іншим
.
Сліпуче усміхнувшись, вікланець трохи сильніше натиснув на опік. Хлопець зболено охнув і у відповідь вчепився нігтями в стегно Тео.
Відчинилися й зачинилися двері. Поруч із Безхвостим на краєчок дивана присів Рафаель. Місцями заледенілий одяг відтавав, формуючи на манжетах і нижніх рубцях куртки прозорі краплі, проте губи майстра тремтіли в ледь стримуваній усмішці. Чистою рукою Тео скуйовдив його волосся, від чого усміх став іще ширшим, а потім розчинився в серйозності, щойно молодший згадав, про що мав доповісти.
— Я зробив так, як ти сказав. Тіло надійно сховане посеред льодовиків північно-західних гір. Окрім кригоплинів, ніхто не знає, де воно. Тепер навіть я. Та ти певен, що це правильне рішення?
Тео промовчав. Прикривши рану прямокутником тканини, змоченої в спеціальному розчині, він заходився вправно накладати колосоподібну пов’язку. Кріс дивився собі під ноги, не бажаючи зайвий раз згадувати про те, що сталося в церкві.
Раптом причинені двері злетіли з петель.
— Ти безмозкий figlio di puttana15!
Маркус повільно карбував крок, дозволяючи брату звестися на ноги й сповна оцінити рівень його злості. Зупинившись у півметрі, старший продемонстрував усі зуби, ніби на прийомі в стоматолога, а потім стиснутим кулаком ударив в обличчя. Голова Тео мотнулася вбік. Смоляні пасма впали на щоку, заледве затуляючи синець, що розквітнув і за кілька митей безслідно зник. Маркус рокотав незгірше тигролака, стискаючи й розтискаючи кулаки, ніби качав еспандер, але вдарити ще раз не намагався.
Тео труснув головою, скидаючи волосся геть з очей.
— Ну привіт, Зимодиху. Нарешті прокинувся? — губи дражливо вигнулися.
Брат гучно видихнув крізь зціплені зуби, а потім міцно затиснув молодшого в обіймах. Мушка на щоці повернулася на звичне місце. Рафаель заздрісно піджав губи.
— Я радий, що ти вдома, stupido16. — Рвучко відхилившись, Маркус мало не тикнув Тео пальцем в око, ніби сварячи дитину. — Але це не значить, що я не надеру тобі сраку за ту troia17 та все, що з нею пов’язано. Чим ти думав, коли перетворював її на мішок зі своєю кров’ю?
Тео посерйознішав.
— Заради твого ж блага не торкайся Віксени.
— На Вседара! То ти тепер плазуватимеш перед нею, відганяючи всіх збоченців, що як не випатрати її бажають, то залізти в труси? Ти здурів?
— Як гадаєте, мені дати вам іще хвилинку для братського обміну люб’язностями чи ви нарешті мене помітите? І, Маркусе, я, здається, вже казав тобі про неціанські слівця. Давно твоя пам’ять стала курячою?
Хлопці одночасно сахнулися й низько схилили голови. Рафаель так стояв уже певний час. Маркус пробурмотів вибачення. Не знаючи, що йому робити, Кріс заледве сп’явся на ноги, тримаючись за спинку дивана, і сяк-так уклонився.
— Та розслабтеся.
Клаус пройшов уперед і граційно опустився між Крісом і Рафаелем. Рука поплескала по оббивці, запрошуючи хлопців знову сісти. Не дочекавшись відповідної реакції, він любесенько закинув ногу на ногу, оцінив поглядом забинтоване плече і схвально кивнув.
Маркус покосився на незнайомця, який саме обережно присідав на краєчок дивана, не знаходячи в тому нічого вражаючого, а тим більше небезпечного — він видавався слабеньким і доволі пересічним як на надприродника. Потім подивився на свого Грандмайстра, запитуючи себе, чому перед дівчиною та цим хлопцем, що мав із нею щось спільне, древній не дотримувався їхніх правил. Що в них було такого особливого?
— Теодоре, не можу не тішитися, що ти зласкавився над нами й нарешті вирішив воскреснути. Навіть уявити собі не можеш, як мені остогидло відповідати на запитання про ритуал задля твого спочинку. Закладаюся, твій Неро вже розробив детальний план, як мені відсікти голову. Довелося навіть Ноктюрну приплести, щоб порятувати свою безсмертну душу.
Троє братів одночасно скривилися.
— Це ти дарма зробив. Тепер вона мене розпанахає, як Прабатько черепаху.
— Ну це вже не мої проблеми. Не треба було приховувати свою іскру. Хлопці он з розуму сходили. І це я вже мовчу про підмайстрів. Уяви, як мені було відчути, що один із моїх дітей мертвий. До речі, як ти це провернув? Таке чародійництво вважається давним-давно втраченим.
Тео, який стояв зі схрещеними на грудях руками, ніби вже захищаючись від гніву Відьми глибин, жестом указав на Кріса, немов представляючи його. Хлопець знітився від загальної уваги й нервово засовався під пильним прищуром бордових очей. Та не встиг він промовити й слово, як довелося зажмуритися від раптового спазму. Скочивши на ноги, Безхвостий подався до зачинених дверей, із-за яких саме долинув звук падіння. Тео поспішив слідом.
Здається, Лисиця прокинулася.
Вікс кидало то в жар, то в холод, а потім знову в жар. Соваючись у змокрілих від поту простирадлах, вона намагалася дихати глибоко й повільно, щоб заспокоїтися, але не допомагало. Стравоходом туди-сюди катався клубок, який щоразу ставав дедалі більшим і настирнішим.
Дівчина стисла в руках покривало.
Ні. Її не могло знудити на ліжко. Нізащо в житті!