Страница 54 из 61
Дівчина поруч розгублено кліпала то на одного, то на іншого хлопця. Кріс простягнув руку, пропонуючи їй підійти. Лисиця застигла, дивлячись на його відкриту долоню, якою ковзала вогняна кулька.
Пам’ять завирувала. Крізь темряву на поверхню виринули уривки спогадів, у яких ця сама долоня її втішала: витирала сльози, гладила забитий лоб, зачісувала волосся, заколисувала після кошмарів, через які дівчинка кричала посеред ночі. Всередині розлилося тепло. Вона впізнала.
Різ поруч зашипів і шарпнув її за руку, руйнуючи крихкий зв’язок. На його вільній долоні скупчилося чорне полум’я, що знайшло відгук у грудях Лисиці. Теплота випарувалася. Тепер інший брат відчувався загрозою, яку треба ліквідувати.
Плечі Кріса напружилися. Він зітхнув і, заперечно хитнувши головою, повільно розвів руки долонями догори, прибравши будь-який натяк на вогонь, показуючи, що чаклувати не збирається.
— Еллі, я не бажаю зла ні тобі, ні йому. Будь ласка, тобі потрібна допомога. Поки не стало надто пізно.
Різ аж почервонів від обурення.
— З нею все гаразд! Їй просто треба відпочити.
— Ти сам у це віриш? — не витримав Кріс. Кулаки стиснулися, ніби він бажав підлетіти й смачно зацідити братові в пику. — Вона гасне, Різерде! Темінь для неї чужорідна, як і для тебе. Ти її вбиваєш!
— Неправда!
— Правда, йолопе! Розплющ нарешті очі!
У Хвостатого засіпався кутик запаленого ока. Райдужки потемніли, а полум’я на долоні загрозливо затріскотіло. Притиснувшись до сестри, він зашепотів їй на вухо, насолоджуючись тим, як з кожним словом розширюються очі Кріса.
— Еллі, маленька, ти ж хочеш, щоб отой яскравий вогник став твоїм? Він приваблює тебе, еге ж? — Лисиця вкусила губу й, мовби зачарована, згідно кивнула. — У такому разі ти можеш
забрати
його. Так він залишиться з тобою
назавжди
.
Дівчина вагалася, хоча тіло помітно нахилилося вперед, готове зірватися з місця будь-якої хвилини.
— Мишенятко, не треба. Ти цього не хочеш, — з дещицею благання заперечив Кріс, удивляючись прямо в чорні очі, що від знайомого звертання на мить просвітлішали.
— Хочеш, — наполягав Різ, проводячи кісточками пальців по блідій щоці.
Нібито невинний, цей жест сколихнув цятковану хмару навколо дівчини, змушуючи чорноту ущільнитися. Реакція проявилася негайно — темні нігті на руках видовжилися, а шкіру поплямував брудний павутинний малюнок. Лисиця вишкірила затемнені ясна й пронизливо засичала.
Кріс отетеріло опустив руки.
— Різе, ти довбограй, блядь! Що ти коїш? Вона ж...
Не встиг хлопець закінчити, як сестра, ні миті не вагаючись, кинулася до нього, збираючись проштрикнути його живіт. Кріс дуже вчасно сплеснув у долоні, хапаючи дівчину в мінливу вогняну сферу. Простіше було вдарити її згустком і відразу ж вивести з бою, але хлопець не міг на це зважитися. Краще вже померти, ніж зробити їй знову боляче. Ніж зрадити її ще раз.
Але в плані Кріса була одна значна хиба, якої він не врахував.
Чорний вогонь влетів у плече, відкидаючи хлопця на олтар. Розлетілося скло, кубки. Попереверталися свічки, запалюючи червоні скатертини. Похитнувся та впав факел у вигляді хреста, розкидаючи червоні жарини в бік Різа, що вже формував у долонях нову кулю.
Тоненька сфера розвіялася. Лисиця впала на всі чотири, умить підхопилася й зі ще більшою несамовитістю кинулася на Кріса. Хлопець спробував сформувати нову кулю, проте лише зболено пхикнув. Обпечена рука не слухалася. Уражена плоть дико пульсувала, заважаючи сконцентруватися.
— Краще ми все вирішили б тихо й безболісно, як я й пропонував, — зауважив знуджений голос.
Лисиця завмерла у півкроці від Кріса. Вона похапцем розвернулася й застигла на місці з роззявленим ротом.
Рука Теодора прошила живіт Різа. Кінчики гострих кігтів прорізали сорочку й пуловер, вимальовуючи на тканині криваве коло.
Чорнота враз витекла з погляду брата, лишаючи по собі звичайну темно-кару райдужку. Хлопець хапнув ротом повітря, розгублено подивився на живіт, а потім на сестру. Рука простягнулася в її бік, ніби він іще хоча б раз хотів до неї торкнутися.
— Еллі...
Дівчина кліпнула. Її дихання стало частим і рваним. Лисиця ковтала повітря ротом так, ніби воно ніяк не могло засвоїтися легенями. Тіло затремтіло. Пальці засмикалися, наче їх тягали за ниточки в різні боки.
Незважаючи на біль, Кріс кинувся до хлопців, виставляючи перед ними подобу вогняного щита, що засяяв яскравіше завдяки спіральній блискавиці.
Лисиця завила сиреною — спочатку тихо, а потім щораз гучніше й гучніше, аж поки у всіх не позакладало вуха. Павутиння на її шкірі стало суцільним малюнком. Вогонь ніби злякався її, а тіні натомість навпаки підповзали дедалі ближче.
Коли під склепіння зірвалася остання нота її виття, усе навколо затопила масляниста чорнота.